П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СЕВ АГРО» (далі - ТОВ) до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області (далі - управління ПФУ) про скасування рішення,
в с т а н о в и л а:
У червні 2010 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення управління ПФУ від 7 квітня 2010 року № 79 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків за період з 21 грудня 2009 року по 26 березня 2010 року на загальну суму 10 648 грн 47 коп. (далі - рішення № 79).
Позов мотивовано тим, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (пеня, штраф), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 7 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року, позов задовольнив: скасував рішення № 79.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд погодився з їх висновком про те, що мораторій по суті є засобом забезпечення вимог кредиторів і відновлення платоспроможності боржника. Чинне законодавство передбачає додаткові заходи щодо забезпечення вимог кредиторів і відновлення платоспроможності, до яких належить і заборона нарахування неустойки за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2343-XII).
На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 червня 2013 року (К/9991/7674/11),у якій, на думку заявника, вищезгадана норма права застосована касаційними судами по-іншому та правильно.
У цьому рішенні касаційний суд зазначив, що за змістом статей 1, 12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство, не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, а відтак не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань і примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.
Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справі, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року.
Так, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки мораторій по суті є засобом забезпечення вимог кредиторів і відновлення платоспроможності боржника, то застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків на банкрута, що знаходиться в стадії ліквідації, є неправомірним.
У справі, на рішення в якій заявник посилається на підтвердження неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення, а оскільки предметом зазначеного спору є заборгованість, яка виникла після порушення справи про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то вказана заборгованість є поточною та може бути стягнута в судовому порядку.
Обставини, встановлені судами у справах, на рішення у яких посилається заявник, дають підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні спірним відносинам у справі, що розглядається.
Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. ГусакО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
Сервіси для юристів