П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 жовтня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнесфінанс» до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнесфінанс» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Бізнесфінанс») звернулося до суду зі позовом до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 7 жовтня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Міжнародний Іпотечний Банк» (далі - ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») та відповідачем був укладений договір про іпотечний кредит. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу кредит у сумі 128 800 доларів США на 240 місяців, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за його користування в розмірі 11,49 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 7 жовтня 2008 року був укладений іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_8 на праві власності.
4 жовтня 2010 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та відповідачем був укладений додатковий договір до кредитного договору, відповідно до умов якого сторони домовились зменшити суму щомісячного ануітетного платежу шляхом збільшення строку користування кредитними коштами до 20 років та зменшенням процентів за користування кредитом до 9,9 % річних на період з 5 жовтня 2010 року по 4 жовтня 2011 року.
28 липня 2011 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фемілі Кредіт», правонаступником прав та обов'язків якого є ТОВ «Фінансова компанія «Бізнесфінанс», було укладено договір відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
Посилаючись на те, що ОСОБА_8 взяті на себе зобов'язання за договором не виконує, в зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 2 248 253 грн. 74 коп., позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_07_20/pravo1/T990606.html?pravo=1>, за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 9 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2014 року, позов задоволено, звернуто стягнення на користь ТОВ «Фінансова компанія «Бізнесфінанс» на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 73,10 кв. м та житловою площею 42,5 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_8, у розмірі 2 248 253 грн. 74 коп., шляхом реалізації з публічних торгів за стартовою ціною, яка встановлюється на рівні цін, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 перед ТОВ «Фінансова компанія «Бізнесфінанс» за договором про іпотечний кредит від 7 жовтня 2008 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, керувався положеннями статей 525, 526, 533, 554, 610, 612, 624, 1054 ЦК України, статей 11, 12, 33, 35, 39 Закону України «Про іпотеку» та виходив із того, що відповідач свої зобов'язання за договором про іпотечний кредит належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню за рахунок предмета іпотеки шляхом реалізації з публічних торгів продажу квартири за ціною, яка встановлюється на рівні цін, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «Фінансова компанія «Бізнесфінанс» за договором про іпотечний кредит від 7 жовтня 2008 року.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року Верховний Суд України виходив із того, що положеннями частини першої статті 39 Закону України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>«Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> України «Про іпотеку», що у розумінні норми статті 39 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Усуваючи неоднакове застосування судами зазначеної вище норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Судом встановлено, що 7 жовтня 2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та відповідачем був укладений договір про іпотечний кредит. Відповідно до умов договору банк надав відповідачу кредит у сумі 128 800 доларів США на 240 місяців, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит та сплатити проценти за його користування в розмірі 11,49 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 7 жовтня 2008 року був укладений іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_8 на праві власності.
4 жовтня 2010 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_8 був укладений додатковий договір до кредитного договору, відповідно до умов якого сторони домовились зменшити суму щомісячного ануітетного платежу шляхом збільшення строку користування кредитними коштами до 20 років та зменшенням процентів за користування кредитом до 9,9 % річних на період з 5 жовтня 2010 року по 4 жовтня 2011 року.
28 липня 2011 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фемілі Кредіт», правонаступником прав та обов'язків якого є ТОВ «Фінансова компанія «Бізнесфінанс», було укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
ОСОБА_8 взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 2 248 253 грн. 74 коп.
Положеннями частини першої статті 39 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>України «Про іпотеку». Посилання суду першої інстанції у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> України «Про іпотеку».
Сервіси для юристів