П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКоротких О.А.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,
за участю представників:
товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-німецького підприємства «Атем-Франк» (далі - Товариство) - Бабича О.М.,
Солотвінського А.В. Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - ОДПІ) -
Петричук І. М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ОДПІ, Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (далі - управління ДКСУ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетного відшкодування,
в с т а н о в и л а:
У червні 2015 року Товариство завернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило:
- визнати протиправною бездіяльність ОДПІ, що полягає у невиконанні обов'язку щодо підготовки та подання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновків із зазначенням сум податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягають відшкодуванню Товариству з бюджету за березень 2015 року в сумі 1 500 000 грн;
- стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетну заборгованість у сумі 1 500 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що 19 квітня 2015 року до ОДПІ було подано податкову декларацію з ПДВ за березень 2015 року, відповідно до якої сума бюджетного відшкодування за цей період складає 1 500 000 грн, проте податковий орган не виконав свого обов'язку та в п'ятиденний строк після закінчення перевірки не подав до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування, на підставі якого останній перераховує ці кошти на поточний рахунок платника податку.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 13 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправною бездіяльність ОДПІ, що полягає у невиконанні обов'язку щодо подання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню Товариству з бюджету за березень 2015 року, та постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетну заборгованість у сумі 1 500 000 грн. При цьому суд зазначив, що суб'єктами владних повноважень - відповідачами по справі - порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном - коштами, які підлягають бюджетному відшкодуванню, що виразилось в бездіяльності органів податкової служби та органів державного казначейства України. Тому ефективним належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є звернення до суду із вимогою про стягнення таких коштів на користь платника податку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 лютого 2016 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2016 року, ОДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просила судові рішення у справі скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовити.
У заяві ОДПІ посилається не невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 21-881а15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) та пункту 9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39 (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок).
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОДПІ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про те, що право платника податків на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету було підтверджено документально, а тому відмова ОДПІ надати висновок про необхідність відшкодування цієї суми з бюджету на користь позивача є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, що призвела до виникнення перед платником бюджетної заборгованості. У зв'язку з цим суди погодилися з обраним позивачем способом захисту порушеного права, постановивши стягнути з Державного бюджету України відповідні кошти.
При цьому Вищий адміністративний суд України відповідно до частини першої статті 244-2 КАС дійшов висновку про можливість відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеної у його постанові від 16 вересня 2015 року, із зазначенням таких мотивів.
З огляду на гарантоване статтею 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким не забороненим законодавством способом з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення надміру сплачених коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) щодо ефективності правового захисту суди правомірно задовольнили розглядувані позовні вимоги у повному обсязі, стягнувши на користь Товариства бюджетну заборгованість з ПДВ, оскільки вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником. Водночас стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Засіб захисту, передбачений згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави [пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»
(заява № 38722/02)].
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що при постановленні зазначених вище судових рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Сервіси для юристів