П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Болтон Груп» (далі - Товариство) - Пальчик О.О.,
відповідача - державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція) - Павловича Д.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до Інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и л а:
У березні 2015 року Товариство звернулося до суду із вказаним позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 лютого 2015 року № 0000041502 (далі - Рішення), яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 50 000 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що не погоджується з висновками податкового органу щодо завищення податкового кредиту та від'ємного значення, оскільки положення чинного законодавства з питань оподаткування не позбавляє позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, оформленого відповідними податковими накладними, навіть якщо з боку постачальника (продавця) мають місце будь-які недоліки оформлення та складання податкової звітності.
Суд установив, що Інспекція провела камеральну перевірку правомірності нарахування Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2014 року, за результатами якої склала акт від 14 лютого 2015 року № 146/1-26-50-15-02-39369285 (далі - Акт).
У ході перевірки контролюючий орган встановив порушення Товариством пунктів 198.2 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4037/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1>, 198.6 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4052/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 198 Податкового кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4030/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту за грудень 2014 року суми ПДВ у розмірі 50 000 000 грн на підставі податкової накладної від 30 грудня 2014 року № 1, виписаної на його адресу ТОВ «Джетрок», яку контрагент не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому Інспекція посилалася на дані автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок», з яких убачається, що ТОВ «Джетрок» не подало декларацію з ПДВ за грудень 2014 року та не відобразило у складі податкових зобов'язань спірну суму ПДВ, яку Товариство включило до податкового кредиту.
На підставі Акта Інспекція прийняла Рішення.
Не погоджуючись із Рішенням, Товариство звернулося до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 травня 2015 року позов задовольнив: визнав протиправними та скасував Рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що подання позивачем відповідної заяви зі скаргою на контрагента - ТОВ «Джетрок» - до податкової декларації з ПДВ за грудень 2014 року, до якої включено спірну суму ПДВ у розмірі 50 000 000 грн з копіями первинних документів, підтверджує законність формування податкового кредиту, тому у податкового органу немає правових підстав для зменшення Товариству розміру від'ємного значення суми ПДВ у цій ситуації.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного Рішення виходячи з неможливості виконання ТОВ «Джетрок» поставки позивачу обумовленого договором від 19 грудня 2014 року № 0119С-14 товару (соняшника врожаю 2015 року) в майбутньому в силу відсутності в нього земельних угідь, придатних для вирощування культур, найманих працівників, техніки, складських приміщень тощо, що, на його думку, виключає право позивача на формування податкового кредиту за фактом перерахування на адресу контрагента стовідсоткової попередньої оплати відповідно до пункту 3.3 вказаного договору.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 лютого 2016 року рішення апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, Інспекція подала заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просила ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2016 року скасувати, а рішення апеляційного суду залишити в силі.
На обґрунтування заяви додала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 2 та 3 березня 2016 року (справи №№ К/800/14909/14, К/800/37818/15 відповідно). У подальшому Інспекція додала ще копії рішень Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2014 року та 2 березня 2016 року (справи №№ К/9991/72428/12, К/800/27596/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 201 ПК.
Проте ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 та 3 березня 2016 року (справи №№ К/800/14909/14, К/800/37818/15 відповідно), на які заявник посилається як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення касаційного суду, Верховний Суд України не може взяти до уваги, оскільки Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 2 березня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував і справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто судовий розгляд справи по суті не закінчив, а ухвалою від 3 березня 2016 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову платника податків про скасування податкового повідомлення-рішення, тобто ухвалив рішення, яке не є іншим за замістом у порівнянні з оскаржуваною ухвалою суду касаційної інстанції від 4 лютого 2016 року.
У наданій для порівняння ухвалі від 1 квітня 2014 року (справа № К/9991/72428/12) Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанції про правомірність податкових повідомлень-рішень, посилаючись на те, що надані ТОВ «РІВ.А.ХОЛДІНГ» товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідні графи не заповнені, а наявні в матеріалах справи первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства та не підтверджують постачання товару.
Відмовляючи у задоволенні позову, в постанові від 2 березня 2016 року (справа № К/800/27596/13) касаційний суд дійшов висновку про правомірність прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень виходячи з того, що встановлені судом обставини щодо постачальників товару, фактичного відвантаження, транспортування товару обґрунтовано ставлять під сумнів фактичну поставку товару відкритому акціонерному товариству «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» від ТОВ «Грін-Агро».
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4031/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 198 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> право на віднесення сум податку до податкового кредиту у платника податку виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.
Сервіси для юристів