П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 квітня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є правонаступниками ОСОБА_8, до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними правочинів за заявою ОСОБА_6, ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними правочинів.
Позивачка зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 5 листопада 1985 року їй на праві власності належить 1/5 частина жилого будинку АДРЕСА_1, що є її єдиним місцем проживання.
Довіреністю від 1 вересня 2012 року вона уповноважила ОСОБА_10 оформити на її ім'я право на земельну ділянку, а також розпоряджатися, володіти й користуватися вказаною частиною будинку. На підставі цієї довіреності ОСОБА_10 у грудні 2012 року подарував цю частину будинку ОСОБА_9
Оскільки ОСОБА_8 є інвалідом першої групи й потребує стороннього догляду й допомоги, що здійснювала її дочка ОСОБА_6, довіреність вона підписала під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а саме в обмін на матеріальну допомогу їй та її дочці ОСОБА_6, яка перебувала в тяжкому стані, була госпіталізована й прооперована, тривалий час лікувалася, тому позивачка просила визнати недійсним договір дарування спірної частини будинку.
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 16 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є правонаступниками ОСОБА_8, задовольнив: визнав недійсною довіреність, за якою остання уповноважила ОСОБА_10 представляти її інтереси для оформлення прав власності на земельну ділянку, розпорядження, володіння та користування 1/5 частиною у праві власності на будинок, який разом з ділянкою розташований на АДРЕСА_1; визнав недійсним договір дарування 1/5 частини у праві власності на вказаний будинок, укладений між ОСОБА_8 (від імені якої діяв за довіреністю ОСОБА_10) та ОСОБА_9
Ухвалою від 16 лютого 2015 року Апеляційний суд Миколаївської області зупинив апеляційне провадження до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_8, а ухвалою від 1 липня 2015 року відновив апеляційне провадження у справі та залучив до участі у справі як позивачів у порядку правонаступництва після смерті ОСОБА_8 її дочку ОСОБА_6 та онуку ОСОБА_7
Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 20 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року та 3 червня 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7 надали копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року, 30 липня 2014 року та постанов Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, 3 червня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_6, ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_8 на праві власності належала 1/5 частина жилого будинку АДРЕСА_1, де вона була зареєстрована й постійно проживала.
ОСОБА_8 як людина похилого віку та інвалід першої групи потребувала за станом здоров'я стороннього догляду, який здійснювала її дочка ОСОБА_6
20 серпня 2012 року донька ОСОБА_8, ОСОБА_6, у критичному стані була госпіталізована до лікарні, де була прооперована та перебувала тривалий час на лікуванні; витрати на лікування понесла ОСОБА_9
1 вересня 2012 року ОСОБА_8 видала ОСОБА_10 довіреність, якою уповноважила його представляти її інтереси з питань оформлення права власності на земельну ділянку, а також розпоряджатись, володіти та користуватись 1/5 частиною у праві власності на зазначений будинок.
19 грудня 2012 року ОСОБА_10, діючи на підставі цієї довіреності, за договором дарування подарував ОСОБА_9 належну ОСОБА_8 1/5 частину зазначеного будинку.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що спірний договір дарування підлягає визнанню недійсним за статтею 233 ЦК України з огляду на сукупність установлених фактичних обставин у справі, а саме: цей договір укладено на підставі довіреності на розпорядження єдиним своїм житлом, виданої людиною похилого віку, з першою групою інвалідності, яка потребувала стороннього догляду, під час тяжкої хвороби дочки, що перебувала в лікарні та потребувала витрат на лікування, у зв'язку із чим договір дарування є правочином, укладеним на вкрай невигідних умовах і під впливом зазначених тяжких обставин, що не відповідав внутрішній волі позивачки (передача майна в обмін на допомогу та догляд).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що доказів укладення договору дарування проти своєї волі внаслідок застосування психологічного тиску з боку другої сторони, позивачка не надала; крім того, за спірним правочином сторона нічого не набувала, оскільки він є безвідплатним, а тому вважати, що цей правочин може бути визнаний недійсним за правилами статті 233 ЦК України, не можна.
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року, 30 липня 2014 року, наданих заявницями для порівняння, містяться висновки про те, що хвороба та крайня нужденність примусила позивача укласти договір дарування належного йому нерухомого майна під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах, що є підставою для визнання цього договору недійсним у порядку статті 233 ЦК України.
Сервіси для юристів