ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 квітня 2016 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Барбари В.П.Колесника П.І.,Шицького І.Б., Берднік І.С.,Лященко Н.П., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_13 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень,
в с т а н о в и л и :
У квітні 2015 року ОСОБА_13 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі договору від 11 листопада 2004 року № 3, укладеного нею з публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), 11 серпня 2006 року працівник банку ОСОБА_15 прийняла від неї грошові кошти у розмірі 6 000 грн., зробивши відповідну відмітку у договорі. При зверненні до банку позивач дізналася, що ці кошти на її рахунок не надходили, а вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року ОСОБА_15 визнано винною і засуджено за їх привласнення. До теперішнього часу банк не повернув кошти, отримані їх працівником при виконанні службових обов'язків, не сплатив компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції та не відшкодував заподіяну моральну шкоду. Позивач просила стягнути з відповідача шкоду, заподіяну діями працівника банку, у розмірі 6 000 грн., компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції за період з серпня 2006 року по червень 2015 року у розмірі 14 243 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року позов ОСОБА_13 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_13 суму основного боргу у розмірі 6 000 грн.., компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції за період з 11 серпня 2006 року по 8 червня 2015 року - 14 242 грн., а всього 20 243 грн. У решті позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 20 243 грн. на підставі статті 1166 ЦК України змінено та визнано, що ці вимоги задоволено з підстав, передбачених статтями 1066, 625, 599 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у відкритті касаційного провадження.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині стягнення з банку матеріальної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з банку 6 000 грн., (без інфляційних втрат), посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 625, 1066, 1071 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, 11 листопада 2004 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», та ОСОБА_13 укладено договір банківського вкладу «Аваль-Капітал», за яким позивач внесла на рахунок вкладу кошти в сумі 4 000 грн. під 12,5 % річних строком до 11 серпня 2005 року.
11 серпня 2006 року ОСОБА_13 на поповнення цього рахунку передала у приміщенні банку касиру ОСОБА_15 6 000 грн., у зв'язку з чим була зроблена відповідна відмітка у договорі. Однак ОСОБА_15 грошові кошти на рахунок вкладника не внесла, підробила договір шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, за що 12 березня 2012 року вироком Чаплинського районного суду Херсонської області визнана винною та засуджена за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч. 5, 200 ч. 2, 358 ч. 1, 358 ч. 2, 358 ч. 3 КК України.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, вважав, що ці вимоги підлягають задоволенню на підставі частини першої статті 1166 та частини першої статті 1172 ЦК України, у зв'язку із заподіянням позивачу матеріальної шкоди внаслідок викрадення працівниками банку коштів під час виконання ними своїх службових обов'язків.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в порядку статті 309 ЦПК України, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що судом першої інстанції було ухвалено правильне по суті рішення, проте помилково до виниклих між сторонами правовідносин застосовано положення статей 1166, 1172 ЦК України, оскільки між сторонами мали місце договірні правовідносини, які регулюються статтями 1066, 625, 599 ЦК України.
Проте в наданій для порівняння ухвалі Верховного Суду України від 14 квітня 2010 року суд касаційної інстанції виходив із того, що установивши вчинення працівником банку незаконних дій під час виконання ним своїх трудових обов'язків, чим завдав шкоду позивачам, а тому правильним є висновок, що відшкодування такої шкоди покладається на ВАТ «Ощадбанк» відповідно до положень статті 1172 ЦК України. Разом з тим, не можна погодитися із висновком суду про застосування до спірних правовідносин положень статей 625, 1073 ЦК України, якими передбачена відповідальність за порушення зобов'язання.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що між сторонами виникли деліктні правовідносини по відшкодуванню майнової шкоди, завданої працівниками банку при виконанні ними службових обов'язків. Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що дві особи, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, вчинили викрадення коштів у позивача саме при виконанні службових обов'язків, що є підставою для відповідальності банку за заподіяну його працівниками майнову шкоду на підставі статті 1172 ЦК України. Разом з тим, у зв'язку з відсутністю укладеного між сторонами письмового договору про відкриття банківського рахунку, позовні вимоги про відшкодування упущеної вигоди у вигляді процентів по вкладу не можуть бути задоволені, а також на ці правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року суд дійшов висновку, що коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (стаття 1172 ЦК України), а покладення на особу передбаченої статтею 1171 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов'язань, зокрема статей 1058-1060 ЦК України. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержавною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки.
У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача, що інфляційні втрат нараховані позивачем за період з серпня 2006 року по січень 2010 року є шкодою (реальною вартістю втрачених грошових коштів) у відповідності до статей 1172, 1173, 1192 ЦК України, із зазначенням, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляцій за весь час прострочення визначено спеціальною нормою запровадженою частиною другою статті 625 ЦК України, якою встановлено обов'язок сплатити інфляційні втрати лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 6 червня 2011 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відшкодування передбачених, зокрема, статтями 1166, 1173 ЦК України, збитків є мірою цивільно-правової відповідальності. Відповідно, сума збитків не є грошовим зобов'язанням в розумінні цивільного законодавства, а тому неможливим є нарахування саме на суму збитків інфляційних втрат та відсотків річних.
У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 22 вересня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішеннями у справах № 2-4046/2008 та № 6/152, які набрали законної сили та підлягають обов'язковому виконанню, вимоги позивача по відшкодуванню вартості втраченого майна задоволені на загальну суму 1 357 758 грн. 40 коп., відтак суди обґрунтовано відмовили у стягненні 1 217 958 грн. 40 коп. шкоди за відсутністю підстав для повторного стягнення вказаних коштів.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Сервіси для юристів