ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 911/627/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"» - Литвина П. В.,
відповідача Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - Гавкалюка В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 (колегія суддів: Коробенко Г. П. (головуючий), Кравчук Г. А., Скрипка І. М.) та рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2024 (суддя Черногуз А. Ф.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"»
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 29.12.2021 № 20/21-364-РДД,
УСТАНОВИВ:
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"» (далі - позивач, ТОВ ГК «Нафтогаз України») подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - відповідач, ПАТ «Центренерго») кошти, сплачені за обсяг невідпущеної електричної енергії за договором купівлі-продажу, у розмірі 835 002 000,00 грн, 20 % річних за користування чужими грошовими коштами - 335 074 737,12 грн, пеню - 208 178 580,26 грн, інфляційні втрати - 54 777 186,55 грн, 3 % річних - 30 677 744,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині своєчасної передачі позивачу повністю оплачених ним обумовлених обсягів електричної енергії, а надалі - порушенням зобов`язання з повернення сплачених коштів на вимогу позивача.
Матеріально-правовою підставою позову визначено ст. 530, ч. 1 ст. 670; ст.ст. 536, ч. 3 ст. 693; ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Господарський суд Київської області у рішенні від 28.05.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 10.10.2024, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 835 002 000,00 грн основного боргу, 54 777 186,55 грн інфляційних втрат, 30 677 744,71 грн 3 % річних та суму судового збору. В решті позову - відмовив.
За висновками судів попередніх інстанцій наявні підстави для стягнення лише основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених розмірах, оскільки відповідач зобов`язаний був повернути попередню оплату внаслідок неможливості виконання обов`язку з відпуску електричної енергії. Водночас не підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення таких видів відповідальності, як:
- 20 % річних за користування чужими грошовими коштами, адже відповідач не порушив обов`язку з передачі електричної енергії до 01.10.2022, з 11.09.2022 на нього діяли обставини непереборної сили, про що позивач був повідомлений належним чином, а з 23.09.2022 договір вважається розірваним за згодою сторін;
- пені, нарахованої за порушення відповідачем обов`язку з повернення попередньої оплати, оскільки з 11.09.2022 у відповідача існували форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договору в частині відпуску електричної енергії у встановлені строки, а надалі - вчасно повернути позивачу сплачені кошти.
У поданій в листопаді 2024 року касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 20 % річних за користування чужими грошовими коштами та пені, постановити в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог повністю.
За доводами касаційної скарги суди дійшли помилкових висновків, що:
- сторони розірвали договір з 23.09.2022 шляхом листування, оскільки розірвання договору в односторонньому порядку за умовами договору не передбачено, а в листах позивач та відповідач визначили різні підстави для його розірвання, що може бути причиною для передачі спору на вирішення суду, чого сторони не зробили;
- немає підстав для стягнення процентів за ст. 536 ЦК України, адже встановлені у договорі проценти є платою за користування чужими грошовими коштами і не є мірою відповідальності, відповідно, у цій частині не може бути застосований механізм звільнення від відповідальності з підстав виникнення форс-мажору тому, що такі обставини не впливають на обов`язок відповідача сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами;
- відповідач вчасно повідомив позивача про настання форс-мажору за саме договором купівлі-продажу, оскільки відповідач повідомив про це у листі від 09.11.2022, тобто з порушенням п. 5.2 договору; лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, на який посилався відповідач у повідомленні від 12.09.2022 та від 09.11.2022, за висновками Верховного Суду не є сертифікатом у розумінні чинного законодавства; матеріали справи не містять доказів надсилання позивачу сертифіката ТПП України від 12.12.2022, отриманого відповідачем на запит від 09.11.2022.
Обґрунтовуючи наявність визначених підстав касаційного оскарження, позивач вказав, що суди попередніх інстанцій:
Сервіси для юристів