ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 липня 2017 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючогоСімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання розміру частки у спільному майні та виділ частки земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення розміру частки померлої у спільній сумісній власності, визнання права власності на частину земельної ділянки, виділ у володіння і користування частини земельної ділянки за заявою СООБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до рішення Вінницької міської ради від 24 червня 2010 року НОМЕР_1 їй та відповідачці у спільну сумісну власність була передана земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 у розмірі Р_1 та ОСОБА_2 в розмірі Р_2. Позивачка вважає при цьому, що частки земельної ділянки співвласників є рівними, оскільки попереднього визначення їх розміру між сторонами не було.
Зі свого боку ОСОБА_2 звернулася із зустрічною позовною заявою про виділ у користування Р_2 частин земельної ділянки відповідно до порядку користування, який склався між сторонами та який відповідає часткам у домоволодінні, мотивуючи заяву тим, що житловий будинок з господарськими будівлями вона отримала у спадок і такий порядок користування земельною ділянкою існував між ОСОБА_1 та попередньою власницею - ОСОБА_3.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Визначено, що розмір частки у спільній сумісній власності ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на земельну ділянку площею S_1 АДРЕСА_1, яка належала їй та ОСОБА_1 на підставі державного акта НОМЕР_2, становить Р_2. Визначено, що розмір частки у спільній власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку становить Р-1. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на Р_2 частин земельної ділянки площею S_1 АДРЕСА_1. Встановлено порядок користування зазначеною земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_2 в користування Р_2 частин земельної ділянки, ОСОБА_1 - Р_1 частин земельної ділянки відповідно до варіанта 2 додатку 2 додаткової судової земельно-технічної експертизи НОМЕР_3 від 2 квітня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 виділяється відповідно Р_1 частини земельної ділянки площею S_2; ОСОБА_2 виділяється відповідно Р_2 частин земельної ділянки площею S_3. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року рішення районного суду скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено частку ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на земельну ділянку площею S_1 АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 1/2 частини зазначеної земельної ділянки.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що відповідає площі S_4.
Виділено у володіння та користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині зазначеної земельної ділянки кожній, що відповідає площі S_4, відповідно до варіанта 2 додатку 2 до висновку судової земельно-технічної експертизи від 28 травня 2014 року НОМЕР_4.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року залишено без змін.
У 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 120, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на постанову Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, в якій, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_1 є власницею Р_1 частин житлового будинку з визначеними приміщеннями і прибудовами, відповідними визначеними господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, згідно з договором дарування від 25 липня 2007 року, укладеним між нею та ОСОБА_4, чоловіком ОСОБА_3.
Власницею Р_2 частин житлового будинку з прибудовами та відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованих за вказаною адресою, після смерті ОСОБА_4 була ОСОБА_3.
На підставі рішення Вінницької міської ради від 24 червня 2010 року НОМЕР_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у спільну сумісну власність було передано земельну ділянку загальною площею S_1, розташовану АДРЕСА_1, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та видано державний акт серії НОМЕР_2 від 24 січня 2011 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
За життя вона склала заповіт на все належне їй на день смерті майно на ім'я ОСОБА_2.
9 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із Р_2 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель АДРЕСА_1, які належали померлій ОСОБА_3.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 9 жовтня 2013 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності за заповітом на земельну ділянку, оскільки відповідно до державного акта та його додатку встановити склад спадкового майна неможливо, з огляду на те, що земельна ділянка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що за життя між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існував порядок користування земельною ділянкою, який відповідав часткам власників у домоволодінні, а тому у зв'язку з переходом права власності до ОСОБА_2 на Р_2 частин будинку в порядку спадкування, вона має право у відповідності до статті 120 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588451/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> на виділення частки землі саме в такому розмірі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що земельна ділянка відповідно до державного акта на землю належала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, тобто у рівних частках (стаття 89 ЗК України).
Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 висловлено правову позицію у справі щодо застосування положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України та зазначено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або її частину, переходять права на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому володільцю або власнику.
Отже, у судових рішеннях, про перегляд яких подано заяву, та у постанові Верховного Суду України, на яку як на приклад посилається заявниця, суди неоднаково застосували частину першу статті 377 ЦК України та частини першу і четверту статті 120 ЗК України.
Вирішуючи питання щодо усунення розбіжностей у застосування норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Сервіси для юристів