П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарях судового засідання Ключник А.Ю., Шатило Р.П.,
за участю:
позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7,
представників: позивачів - ОСОБА_8, ОСОБА_7,
представника відповідача Гуцала Д.С., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (далі - позивачі) до Президента України, треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2015 року позивачі звернулися до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Президента України,
у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просили:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України, що полягає у незастосуванні (неналежній організації) у передбачений законом спосіб оборони України, легалізації введених у зв'язку з анексією Криму, збройним конфліктом (війною) на Сході України обмежень прав людини відповідно до статті 64 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_200/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> шляхом прийняття передбаченого пунктом 20 статті 106 Основного <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_385/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> Закону, частиною першою статті 4 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_281938/ed_2015_12_23/pravo1/T193200.html?pravo=1> (далі - Закон
№ 1932-XII) рішення про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та подання цього рішення (Указу) Верховній Раді України на затвердження;
- зобов'язати Президента України застосувати (організувати) у передбачений законом <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_23/pravo1/T193200.html?pravo=1> спосіб оборону України та здійснити легалізацію обмежень прав людини, введених у зв'язку з анексією Криму та збройним конфліктом (війною) на Сході України, відповідно до статті 64 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_200/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> шляхом невідкладного прийняття передбаченого пунктом 20 статті 106 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_385/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>, частиною першою статті 4 Закону № 1932-ХІІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_281938/ed_2015_12_23/pravo1/T193200.html?pravo=1> рішення про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях і подати це рішення (Указ) Верховній Раді України на затвердження.
На обґрунтування позову зазначили, що Президент України, незважаючи на реально існуючу загрозу територіальній цілісності України, її суверенітету і незалежності, в умовах збройної агресії Російської Федерації та захоплення (окупації) частини її територій, зокрема Автономної Республіки Крим,
міст Донецька, Антрацита та Алчевська Луганської області, не вчинив передбачені пунктом 20 статті 106 Конституції України і частиною першою статті 4 Закону № 1932-ХІІ дії, що призвело до недодержання відповідачем конституційного правопорядку, наявність і дотримання якого гарантує права всіх громадян України.
Позивачі також зазначали, що деякі з них мають спеціальний статус і є особами, переміщеними з тимчасово окупованих територій України та районів проведення антитерористичної операції (ОСОБА_1 - переміщена
з м. Євпаторії Автономної Республіки Крим; ОСОБА_3 - з м. Антрацита Луганської області; ОСОБА_4 - з м. Донецька; ОСОБА_5 -
з м. Алчевська Луганської області), однак внаслідок протиправної бездіяльності відповідача були порушені їхні права як внутрішньо переміщених осіб, які при вимушеному виїзді з окупованих територій України були позбавлені державних гарантій захисту у вигляді евакуації та розміщення на проживання.
Вищий адміністративний суд України постановою від 23 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 звернулись із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій з урахуванням уточнень просять постанову Вищого адміністративного суду України від
23 лютого 2016 року скасувати та прийняти нове судове рішення - про задоволення позову.
У заяві про перегляд ідеться про те, що Вищий адміністративний суд України при прийнятті оскаржуваної постанови не виконав вказівок Верховного Суду України, викладених у його постанові від 8 грудня 2015 року, якою було скасовано ухвалене судом першої інстанції у цій справі рішення,
а справа направлена на новий судовий розгляд.
Зокрема, як стверджують заявники, у рішенні, яке вони просять переглянути, не дано правової оцінки порушенню прав позивачів як громадян України внаслідок того, що у Донецькій, Луганській областях та в Автономній Республіці Крим не введений воєнний стан. Крім того, заявники вважають, що Вищий адміністративний суд України не дослідив обставин щодо порушення прав позивачів як внутрішньо переміщених осіб.
У заяві про перегляд також зазначено, що суд першої інстанції не дослідив докази щодо вжиття відповідачем заходів на захист прав позивачів.
Містить заява ОСОБА_5 та ОСОБА_7 і доводи щодо протиправної, на їхню думку, бездіяльності Президента України, які суд проігнорував.
Сервіси для юристів