П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 квітня 2017 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - орган опіки та піклування Луцької міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу за заявою ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2014 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позивачі зазначали, що з 19 лютого 1988 року ОСОБА_6 перебувала із ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі. У листопаді 1999 року шлюб між ними розірвано, однак до травня 2007 року вони разом з дітьми продовжували проживати однією сім'єю. 3 вересня 2002 року ними було продано належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1, і того ж дня придбано квартиру АДРЕСА_2, яка була оформлена на ОСОБА_9 4 червня 2009 року ОСОБА_9 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_10
Посилаючись на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, яку відповідач без їх відома та зг <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1988/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>оди продав іншій особі, а крім того при укладенні вказаного правочину не було отримано дозволу органу опіки та піклування, який є обов'язковим у зв'язку з тим, що в квартирі постійно проживала неповнолітня дитина, позивачі просили суд встановити факт проживання од <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1989/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>нією сім'єю ОСОБА_6 з ОСОБА_9 без укладення шлюбу в період з 5 листопада 1999 року по 28 травня 2007 року; визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та визнати за позивачами право власності на вказане майно по 1/4 частини за кожним; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений від 4 вересня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2014 року позов задоволено: встановлено факт спільного проживання ОСОБА_6 із ОСОБА_9 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 5 листопада 1999 року по 28 травня 2007 року; визнано спірну квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9; визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 право власності за кожним по 1/4 частини спірної квартири; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 4 червня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 29 грудня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 права власності за кожним по 1/4 частини спірної квартири змінено та визнано за ОСОБА_6 право власності на 31/100 частини квартири АДРЕСА_2, а за ОСОБА_7, ОСОБА_8 визнано право власності за кожним на 19/100 частин вказаної квартири. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відхилено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2014 року у незміненій частині та рішення апеляційного суду Волинської області від 29 грудня 2014 року залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_10 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статті 17 Закону України «Про власність», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_10 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня, 24 вересня, дві ухвал від 23 грудня 2015 року, 13 квітня та 6 липня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року та 27 квітня 2016 року.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_6, ОСОБА_8 та їх представника ОСОБА_11, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 з 19 лютого 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 4 листопада 1999 року. Від шлюбу мають дітей: сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочку ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2 народ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_06_21/pravo1/T124995.html?pravo=1>ження.
ОСОБА_9 та членам його сім'ї - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.
Суди встановили факт спільного проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_6 як чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу разом із їх неповнолітніми дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у період із 5 листопада 1999 року до 28 травня 2007 року.
ОСОБА_9 та ОСОБА_6, діючи від свого імені та від імені своїх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 3 вересня 2002 року відчужили належну їм квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_14
Того ж дня між ОСОБА_15 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, за умовами якого останній набув право власності на вказане майно.
Між сторонами фактично було здійснено обмін квартирами, оскільки кошти за відчужену квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_6 не отримували, не здійснювалась оплата й ОСОБА_9 за придбану квартиру АДРЕСА_2. При цьому відбулася доплата останнім ОСОБА_14 та ОСОБА_16 різниці у вартості квартир у розмірі 8 004 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 була придбана для сім'ї за рахунок відчуженої квартири № 122 в цьому будинку, яка належала на праві власності ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які проживали однією сім'єю, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що відповідно до статті 17 Закону України «Про власність» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2008_10_16/pravo1/T041881.html?pravo=1>, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, ця квартира належить позивачам та відповідачу ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності.
Крім того, суд виходив із того, що ОСОБА_9 без погодження з позивачами як співвласниками 4 червня 2009 року незаконно відчужив спірну квартиру ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу, оскільки хоча за змістом пункту 5.7 вказаного правочину і передбачено, що малолітні, неповнолітні особи за цією адресою не зареєстровані та не проживають, не користуються квартирою, проте, судом було встановлено, що після купівлі спірної квартири позивачі постійно в ній проживали та мають право на користування житловим приміщенням.
Суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_8, яка була неповнолітньою на момент укладення спірного договору, постійно проживала в квартирі, отже мала право на користування нею, а тому ОСОБА_9 не мав права без дозволу органів опіки та піклування відчужувати зазначену квартиру. Крім того, на момент укладення оскаржуваного правочину була відсутня згода інших співвласників на її відчуження.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.