ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В., суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2010 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії управління ПФУ щодо відмови призначити їй пенсію згідно з Законом України від 13 грудня 1991 року № 1977-XII «Про наукову та науково-технічну діяльність» (далі - Закон № 1977-XII) та зобов'язати його призначити їй таку пенсію з моменту звернення до управління ПФУ із заявою про її призначення.
На обґрунтування позову ОСОБА_11 послалася на те, що вона має право на призначення наукової пенсії на підставі Закону № 1977-XII, оскільки комунальний заклад «Павлоградський історико-краєзнавчий музей» Павлоградської міської ради (далі - Музей) є науковим закладом, а тому до стажу наукової роботи має бути зараховано час її роботи на посаді заступника директора та директора Музею.
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області постановою від 20 грудня 2010 року позов задовольнив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 3 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.
Погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, касаційний суд дійшов висновку, що час роботи ОСОБА_11 на посадах заступника директора та директора Музею не може бути зараховано до її стажу наукової роботи, оскільки зазначене суперечить вимогам статті 24 Закону № 1977-XII та Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 257 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Перелік посад наукових працівників).
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_11 звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року та прийняти нове судове рішення - про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 24 Закону № 1977-XII, Переліку посад наукових працівників та Переліку посад працівників державних і комунальних музеїв, які провадять культурно-освітню та науково-дослідну діяльність, пов'язану з комплектуванням музейних зібрань, експозиційною, фондовою, видавничою, реставраційною, пам'яткоохоронною роботою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2005 року № 82 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Перелік посад працівників державних і комунальних музеїв).
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах ОСОБА_11 посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2012 року, 27 листопада 2013 року та 15 січня 2014 року (№№ K/9991/63330/11, K/9991/74528/12, K/9991/55454/12 відповідно), які, на її думку, підтверджують неоднакове правозастосування.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_11 не підлягає задоволенню із таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що у справі, копію ухвали суду касаційної інстанції в якій від 15 січня 2014 року додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 24 Закону № 1977-XII, Перелік посад наукових працівників та Перелік посад працівників державних і комунальних музеїв.
Аналіз зазначеного судового рішення, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи заяву, не дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цьому спорі, подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки в обох наведених справах рішення касаційного суду ухвалені за установлених судами різних фактичних обставин справ, яким надавалась правова оцінка, та за відсутності подібності правовідносин.
Так, у справі № K/9991/55454/12 суд касаційної інстанції виходив із того, що позивач працював заступником генерального директора музею по науковій частині, а тому його посада підпадає під пункт 4 Переліку посад наукових працівників, що, у свою чергу, є підставою для зарахування часу роботи на зазначеній посаді до його стажу наукової роботи, необхідного для призначення пенсії відповідно до статті 24 Закону № 1977-XII.
Натомість у справі, що розглядається, суди досліджували можливість віднесення Музею до наукової установи та зарахування часу роботи особи на посаді заступника директора та директора Музею до стажу наукової роботи на підставі пункту 3 Переліку посад наукових працівників.
Водночас у справах №№ K/9991/63330/11, K/9991/74528/12, копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2012 року та 27 листопада 2013 року у яких також додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що час роботи на посадах заступника директора та директора музею має бути зарахований до стажу наукової роботи відповідного працівника на підставі пункту 3 Переліку посад наукових працівників.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми права, на неоднакове застосування яких у подібних правовідносинах посилається заявник, при цьому у справі, що розглядається, - правильно.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Правовий статус наукового працівника, його пенсійне забезпечення та соціальний захист визначено Законом № 1977-ХІІ.
Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що науковий працівник - це вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.
У преамбулі Закону № 1977-XII наголошується, що він визначає засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, а стаття 24 названого Закону свідчить про її безпосередню спрямованість на досягнення такої мети вже у самій назві - «Пенсійне забезпечення та соціальний захист наукового працівника». Зазначена стаття унормовує право на підвищені пенсії для осіб, які мають відповідний стаж наукової роботи, встановлює спеціальний порядок нарахування таких пенсій, а також умови обчислення наукового стажу.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону № 1977-XII держава встановлює для наукових (науково-педагогічних) працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів. Пенсія науковому працівнику призначається при досягненні пенсійного віку, зокрема, жінкам - за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років.
Частиною восьмою вищезазначеної статті встановлено, що перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до цієї статті, затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням положень статей 22-1, 22-2 Закону № 1977-XII.
Кабінет Міністрів України постановою від 4 березня 2004 року № 257 відповідно до припису названої вище статті затвердив Перелік посад наукових працівників, класифікація посад у якому здійснена на основі виокремлення груп посад наукових (науково-педагогічних) працівників залежно від підприємства, установи, організації, у яких відповідні категорії осіб працювали: 1) Президія Національної академії наук, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія педагогічних наук, Академія правових наук, Академія мистецтв (пункт 1 зазначеного Переліку); 2) вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, наукові підрозділи у їхньому складі (пункт 2); 3) наукові установи та організації (їх філіали, відділення тощо) (пункт 3); 4) підприємства, установи, організації, не зазначені у пунктах 1-3 цього Переліку (пункт 4).
Суспільні відносини у сфері музейної справи, правові, економічні, соціальні засади створення і діяльності музеїв України та особливості наукового формування, вивчення, обліку, зберігання, охорони і використання Музейного фонду України, його правовий статус визначено Законом України від 29 червня 1995 року № 249/95-ВР «Про музеї та музейну справу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
За статтею 1 зазначеного Закону музей - це науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини.
Сервіси для юристів