ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 лютого 2014 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України в особі Харківського міського центру зайнятості (далі - Фонд, Центр відповідно) до ОСОБА_9 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и л а:
У березні 2011 року Фонд звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_9 на його користь суму матеріального забезпечення на випадок безробіття у розмірі 3702 грн 24 коп та вартість наданих соціальних послуг у розмірі 2143 грн 32 коп., безпідставно одержаних нею.
На обґрунтування позовних вимог послався на те, що ОСОБА_9 неправомірно отримала допомогу по безробіттю, оскільки на день отримання статусу безробітної особи вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а згідно з законодавством України особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, не може бути визнана безробітною.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 3 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року, позов задовольнив частково: постановив стягнути з ОСОБА_9 на користь Фонду суму незаконно отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття у розмірі 3702 грн 24 коп.; у задоволенні решти позову відмовив.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Фонд звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1533-III).
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2013 року (справа № К/9991/10361/12).
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 грудня 2013 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України.
Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви копії судового рішення по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 36 Закону № 1533-III.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Водночас аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішення, наданого заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах, дає підстави для висновку, що ухвалення різних за змістом судових рішень зумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді зазначених справ.
Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірності вимоги про стягнення з ОСОБА_9 вартості наданих соціальних послуг, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджували б факт ухилення ОСОБА_9 від виконання нею своїх обов'язків чи вчинення зловживань, які були б направлені на безпідставне отримання заробітної плати. Суди встановили, що господарський суд Харківської області припинив рішенням від 27 вересня 2006 року підприємницьку діяльність ОСОБА_9, на підставі якого 14 серпня 2009 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Реєстр) було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за судовим рішенням, що не пов'язано з його банкрутством. У проміжок часу між датою винесення господарським судом рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, ОСОБА_9 звернулась до Центру із заявою, на підставі якої її було визнано безробітною, призначено виплату допомоги по безробіттю та надано соціальну послугу у вигляді направлення на оплачувані громадські роботи до Московської районної організації Товариства Червоного Хреста України.
Натомість у справі, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року, суд касаційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції, виходив із того, що особа незаконно отримала соціальну послугу у вигляді направлення на оплачувані громадські роботи за рахунок Фонду, оскільки фактично під час участі в оплачуваних громадських роботах вона самостійно забезпечувала себе роботою, отримувала дохід та не була безробітною в той час, коли формально перебувала в такому статусі.
Таким чином, правовідносини у справах, у яких ухвалені наведені вище судові рішення, не є подібними, вони виникли з різних, відмінних між собою обставин, яким надавалася правова оцінка. Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України в особі Харківського міського центру зайнятості відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. ГусакО.Б. Прокопенко О.А. КороткихО.О. Терлецький О.В. Кривенда Ю.Г. Тітов П.В. Панталієнко
Сервіси для юристів