П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2014 року м. КиївСудова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі
головуючого Барбари В.П., суддів:Балюка М.І.,Берднік І.С.,Гуля В.С., Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є.,Колесника П.І., Потильчака О.І.,Фесенка Л.І.,Шицького І.Б., за участю представників: Арбітражного керуючого - публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Колошина В.П., Юра М.А., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції (далі - Банк) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року у справі № 25/5005/6641/2012 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ростбуд" (далі - ТОВ "БК "Ростбуд" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_14 (далі - ФОП ОСОБА_14.) про визнання банкрутом,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2012 року Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог до
ФОП ОСОБА_14 на суму 1 606 061,11 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Банк зазначив, що ОСОБА_14 на підставі іпотечного договору від 28 квітня 2007 року виступає перед ним майновим поручителем в забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_15 на підставі кредитного договору від 28 квітня 2007 року, укладеного між Банком і ОСОБА_15 Оскільки постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2012 року
ФОП ОСОБА_14 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 1 рік, а у ОСОБА_15 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 606 061,11 грн, то з урахуванням викладених обставин Банк звернувся до суду із заявою про визнання та включення грошових вимог Банку до ФОП ОСОБА_14 на суму 1 606 061,11 грн до реєстру вимог кредиторів.
У грудні 2012 року ліквідатор боржника повідомив господарський суд Дніпропетровської області про невизнання боржником вимог Банку в розмірі 1 606 061,11 грн.
У січні 2013 року Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії арбітражного керуючого зокрема невизнання майнових вимог Банку на суму 1 606 061,11 грн
і невключення їх до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року скаргу Банку залишено без задоволення, відхилено вимоги у розмірі 1 606 061,11 грн у повному обсязі. Крім того, абзацом 3 резолютивної частини ухвали встановлено, що грошові кошти, отримані від реалізації майна боржника, яке перебуває у заставі (іпотеці) у Банку, в разі його відчуження під час процедури банкрутства, мають бути спрямовані виключно на погашення вимог Банку.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
16 вересня 2013 року апеляційну скаргу ліквідатора Колошина В.П. задоволено та виключено абзац 3 резолютивної частини ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року, в іншій частині ухвалу залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 26 листопада
2013 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Банк не є кредитором у справі про банкрутство з вимогами до майнового поручителя, оскільки вимоги Банку не є грошовими, а боржник як майновий поручитель несе відповідальність перед Банком тільки власним майном, переданим в іпотеку. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що до громадянина-підприємця застосовується скорочена процедура банкрутства, передбачена статтями 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця задовольняються у третю чергу вимог кредиторів.
Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України у справі № 25/5005/6641/2012, Банк звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2011 року у справі № 42/6б, від 25 червня 2013 року у справі № Б22/144-10/8 та від 09 жовтня 2013 року у справі № 1/65-Б.
Допускаючи справу № 25/5005/6641/2012 до провадження Верховного Суду України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що у постановах від 12 жовтня 2011 року у справі № 42/6б, від 25 червня 2013 року у справі № Б22/144-10/8 за аналогічних підстав та предмета позову, змісту позовних вимог і матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, на його думку, викладено правову позицію про те, що заявлені у справі вимоги банку до боржника у справі про банкрутство є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника, і відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту "а" пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо. Разом із тим Вищий господарський суд України відхилив посилання заявника на постанову суду касаційної інстанції
від 09 жовтня 2013 року у справі № 1/65-Б, якою було скасовано попередні судові рішення з направленням справи на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.
Господарськими судами встановлено, що 28 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_15 було укладено генеральну кредитну угоду
№ К-Д 014/02-40/643, а на її основі - кредитний договір
Сервіси для юристів