П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Волинського обласного військового комісаріату (далі - Військкомат) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошової допомоги,
в с т а н о в и л а:
У січні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Міноборони та Військкомату щодо нарахування та виплати йому передбаченої статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII) одноразової грошової допомоги у розмірі, розрахованому виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного пунктом 2 статті 9 цього Закону, а також стягнути з Міноборони на його користь недоотриману суму зазначеної допомоги (41 886 грн).
На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що наказом від 14 квітня 2010 року № 263 він був звільнений з військової служби у запас, 11 жовтня 2010 року йому встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане із проходженням військової служби, у зв'язку з чим він набув право на отримання передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII одноразової грошової допомоги. Виплачуючи грошову допомогу, відповідачі визначили її розмір виходячи із грошового забезпечення, розрахованого всупереч пункту 2 статті 9 Закону № 2011-XII відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок, постанова № 499 відповідно), що призвело до незаконного зменшення суми цієї допомоги.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 23 січня 2012 року позов задовольнив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 лютого 2013 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що положення Порядку щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності не суперечать нормам Закону № 2011-XII. І оскільки цим Законом делеговано право Кабінету Міністрів України визначати не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються, то дії відповідачів щодо обчислення розміру грошової допомоги згідно з Порядком виходячи із посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років є правомірними.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 16 Закону № 2011-XII та положень Порядку, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року, справу направити на новий касаційний розгляд.
На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2013 року та 28 січня 2014 року (№№ К/800/60914/13, К/9991/66187/11 відповідно), у яких касаційний суд дійшов висновку, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не Порядок, який звужує поняття грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-XII).
За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою № 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам III групи, у разі настання інвалідності в період проходження військової служби, у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.
Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Водночас частина друга статті 9 Закону № 2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що для визначення складових грошового забезпечення при виплаті одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Аналогічний правовий висновок містять постанови Верховного Суду України від 4 березня та 15 квітня 2014 року (№№ 21-31а14, 21-78а14 відповідно).
Окрім цього, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, абзац п'ятий підпункту 4 пункту 2 Порядку в частині визначення грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років визнано незаконним та нечинним.
Таким чином висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про законність дій відповідачів щодо обчислення розміру грошової допомоги згідно з Порядком виходячи із посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
Сервіси для юристів