ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області (далі - управління ПФУ) про визнання протиправною та скасування вимоги,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2013 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу управління ПФУ про сплату недоїмки від 20 лютого 2013 року № Ф 31/01 (далі - спірна вимога).
На обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 послався на те, що він отримує пенсію за віком, яка призначена йому відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), і, будучи ФОП, перебуває на спрощеній системі оподаткування, а тому відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VІ) він звільнений від сплати за себе єдиного внеску. У зв'язку з цим вимога відповідача про сплату боргу є протиправною.
Суди встановили, що ФОП ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом серії НОМЕР_2 з 1 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому згідно з пенсійним посвідченням від 5 серпня 2009 року № НОМЕР_1 призначена пенсія за віком відповідно до Закону № 796-ХІІ.
20 лютого 2013 року відповідач сформував спірну вимогу про заборгованість зі сплати позивачем єдиного внеску на суму 4572 грн 42 коп.
Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 25 березня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року, позов задовольнив: визнав протиправною та скасував спірну вимогу.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 січня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), управління ПФУ зазначає, що в доданих до заяви рішеннях касаційного суду [ухвалі від 28 листопада 2013 року (справа № К/800/32510/13), постановах від 19 грудня 2013 року (справи №№ К/800/38274/13, К/800/33732/13) та 14 січня 2014 року (справа № К/800/33413/13)] по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року скасувати і прийняти нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2014 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ.
Проте ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року, на яку у своїй заяві посилається управління ПФУ для підтвердження підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, Верховний Суд України постановою від 15 квітня 2014 року (справа № 21-25а14) скасував і направив справу, в якій вона була ухвалена, на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
В інших справах, рішення суду касаційної інстанції в яких додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що оскільки позивачу призначена пенсія за віком на підставі статті 55 Закону № 796-ХІІ, то він не є пенсіонером за віком у розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, а є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та не звільняється від його сплати. Крім того, зазначив, що наявність в особи пенсійного посвідчення підтверджує лише право на одержання пенсії та факт її призначення, а не статус пенсіонера за віком. Тому ФОП, які отримують пенсію, призначену за віком на пільгових умовах згідно із Законом № 796-ХІІ, та обчислену за Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), сплачують єдиний внесок на загальних підставах.
Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній ухвалі, що ФОП, які є платниками єдиного податку та пенсіонерами за віком, незважаючи на ту обставину, що вийшли на пенсію достроково у зв'язку з наданням їм додаткових соціальних гарантій, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом № 1058-ІV з наступними змінами.
Право чоловіків на пенсію за віком, що було передбачене частиною першою статті 12 Закону № 1788-ХІІ та частиною першою статті 26 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, пов'язується, зокрема, з досягненням 60 років.
Пунктом першим частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено такий вид пенсій, як пенсія за віком.
У пункті 13 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV зазначено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії, щомісячного грошового утримання, зокрема й відповідно до Закону № 796-ХІІ, призначається одна пенсія, щомісячне довічне грошове утримання за її вибором.
Разом з тим відповідно до статті 15 Закону № 1788-ХІІ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсії на підставах, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин) передбачено такі види пенсій: трудові пенсії (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років), соціальні пенсії.
Сервіси для юристів