ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 березня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» (далі - Товариство) до Ягодинської митниці Державної митної служби України (правонаступницею якої є Ягодинська митниця Міністерства доходів і зборів України; далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ГУ Держказначейства) про визнання незаконним рішення про визначення коду товару та стягнення надмірно сплачених платежів,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконним рішення Митниці про визначення коду товару від 12 липня 2012 року № КТ-205-0116-2012 (далі - Рішення) та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені ним платежі у сумі 163 800 грн 71 коп., з яких 136 500 грн 59 коп. - ввізне мито та 27 300 грн 12 коп. - податок на додану вартість.
На обґрунтування позовних вимог послалося на те, що Рішення, яким Митниця ввезений позивачем на підставі зовнішньоекономічного контракту товар - розкидачі добрив універсальні Tytan 24 - класифікувала за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД) 8716200000 - «Причепи та напівпричепи з самозавантаженням або саморозвантаженням, для використання у сільському господарстві», є незаконним у зв'язку з тим, що зазначені розкидачі добрив не можуть відноситися до групи «причепи», оскільки: непридатні для безпечного та економічно ефективного перевезення вантажів; відповідно до «Інструкції по обслуговуванню та експлуатації. Каталог запчастин» (далі - Інструкція) за призначенням вони не можуть використовуватися для розкидання рідиноподібних добрив. Крім того, у сертифікатах відповідності, виданих державним підприємством «Волинський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Волиньстандартметрологія»), ці агрегати визначались за кодом товару згідно з УКТ ЗЕД 8432 - «Машини сільськогосподарські, садові або лісогосподарські для підготовки або оброблення ґрунту; котки для газонів або спортивних майданчиків».
Митниця позовні вимоги не визнала, зазначивши, що «ввезені товари мають адаптер горизонтальний, дисковий та карданний вал, вони є універсальними польовими, причіпними, несамохідними, приводяться в дію від центрального приводу трактора, після зняття адаптерів, зсуву і закладенні об'ємної приставки, машина використовується як сільськогосподарська машина для транспортування сільськогосподарської продукції (силосу), зеленого корму, кукурудзи, та легких сипучих матеріалів», а тому мають класифікуватися за кодом УКТ ЗЕД 8716200000.
ГУ Держказначейства проти позову заперечило, оскільки Митниця не подавала йому необхідних документів для повернення позивачу надмірно сплачених платежів.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 6 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2014 року, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував Рішення, постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства 163 800 грн 71 коп.
Вищий адміністративний суд України постановою від 9 грудня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів скасував, у задоволенні позову в цій частині відмовив. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Митниця, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом в частині визнання незаконними рішень судів щодо визначення коду товару одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень Митного кодексу України (далі - МК) та Закону України від 5 квітня 2001 року № 2371-ІІІ «Про митний тариф України» (далі - Закон № 2371-ІІІ), просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2014 року.
На обґрунтування заяви додала копії рішень Вищого адміністративного суду України: постанов від 4 жовтня 2011 року та 20 вересня 2012 року (№№ К-14787/08, К/9991/4714/11 відповідно) та ухвали від 20 травня 2014 року (№ К/800/65744/13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи та заперечення на них, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на нижченаведене.
Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення МК та Закону № 2371-ІІІ.
Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.
Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання незаконним Рішення, погодився з їхнім висновком щодо неправомірності оскаржуваного Рішення, оскільки воно ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджене належними доказами.
При цьому зазначив, що позивач правильно класифікував ввезений ним товар за кодом згідно з УКТ ЗЕД 8432409000, що підтверджується Інструкцією та експертним висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 липня 2013 року № 11904/12-54.
У рішенні від 4 жовтня 2011 року (справа № К-14787/08) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про правомірність винесеного митним органом рішення про визначення коду товару, оскільки суди попередніх інстанцій виходячи з того, що зазначений у супровідних документах товар - піддон дерев'яний типу П2-01 та П2-02 - відповідає вимогам технічним умов ТУУ 20.4-31451468-001:2006, у пункті 3.5 яких визначено, що всі поверхні дошок піддону повинні бути обстругані, не врахували того, що до митного оформлення були пред'явлені заготовки певних розмірів, нешліфовані та нестругані.
У постанові від 20 вересня 2012 року (справа № К/9991/4714/11), яку заявник додав на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про правомірність винесених митним органом рішень про визначення коду товару, оскільки при вирішенні питання ідентифікації та однозначної класифікації вантажних автомобілів - самоскидів марки SCANIA - відділ взяв до уваги інформацію, зазначену в товаросупровідних документах, висновках Хмельницької торгово-промислової палати та автотоварознавчого дослідження.
У справі № К/800/65744/13, ухвалу від 20 травня 2014 року в якій додано до заяви для порівняння, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про правомірність винесеного митним органом рішення про визначення коду товару, оскільки підставою для його винесення став висновок Харківської служби з експертного забезпечення митних органів Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи Державної митної служби України від 14 грудня 2012 року № 15-988, який іншим експертним дослідженням спростований не був.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається Митниця, обґрунтовуючи різне правозастосування.
Крім того, в оскаржуваній постанові суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Митниці.
Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Митниці слід відмовити.
Сервіси для юристів