ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Головного управління МВС в м. Києві (далі - ГУ МВС), Національної акціонерної страхової компанії (далі - НАСК) «Оранта» про стягнення страхової суми,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2009 року ОСОБА_10 звернувся до суду із позовом, у якому зазначив, що в грудні 2002 року він був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, а у вересні 2006 року йому встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У грудні 2006 року НАСК «Оранта» виплатила йому страхову суму в розмірі 43 844 грн 78 коп., яка, на його думку, не відповідає розміру, визначеному законодавством.
Просив суд зобов'язати МВС нарахувати та виплатити йому страхову суму по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в розмірі чотирирічного грошового утримання, а саме 124 065 грн 22 коп.
Суди встановили, що ОСОБА_10 проходив публічну службу в органах внутрішніх справ, з якої був звільнений 31 грудня 2002 року.
Під час проходження служби, виконуючи обов'язки з охорони громадського порядку, позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого 19 вересня 2006 року йому встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням службових обов'язків.
Відповідно до довідки Київської міської дирекції НАСК «Оранта» 7 грудня 2006 року позивач отримав страхову суму як інвалід ІІ групи в розмірі 44 064 грн. Проте відповідно до заяви про видачу готівки від 13 грудня 2006 року позивачу було виплачено страхове відшкодування в сумі 43 844 грн 78 коп.
17 серпня 2007 року управління фінансових ресурсів та економіки ГУ МВС видало довідку про те, що розмір грошового забезпечення позивача складає 3497 грн 50 коп.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 24 грудня 2007 року постановив стягнути з МВС 124 065 грн 22 коп. страхового відшкодування.
16 квітня 2008 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового рішення. Листом від 30 травня 2008 року МВС просило продовжити строк для добровільного виконання судового рішення та повідомити розрахунковий рахунок в банківській установі для перерахунку грошових коштів.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області ухвалою від 3 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасувала та провадження у справі закрила у зв'язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 лютого 2009 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв'язку з тим, що оскаржувану ухвалу постановлено з додержанням норм процесуального права.
Листом від 24 червня 2009 року відділ забезпечення соціальних виплат МВС у відповідь на звернення позивача від 10 червня 2009 року відмовив йому у виплаті одноразової грошової допомоги та перегляді розміру раніше виплаченої страхової виплати у зв'язку із запровадженням одноразової грошової допомоги, обґрунтовуючи це тим, що за Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок, постанова № 707 відповідно), виплата вказаної вище допомоги проводиться лише особам, у яких подія, що дає право на її отримання, настала у 2007 році.
Вважаючи вказану відмову МВС неправомірною і такою, що порушує законні права позивача, останній у серпні 2009 року звернувся з позовом про стягнення страхової суми.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановою від 9 грудня 2009 року зобов'язав МВС нарахувати та виплатити позивачу страхову суму по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в розмірі чотирирічного грошового утримання в сумі 124 065 грн 22 коп. як працівнику міліції, який отримав інвалідність у період проходження служби.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 лютого 2011 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 липня 2014 року постанову апеляційного суду скасував, а постанову суду першої інстанції залишив у силі.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що на день виплати позивачу страхової суми діяли норми Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 червня 1991 року № 59 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення, постанова № 59 відповідно), яке зобов'язує обчислити розмір страхової виплати відповідно до розміру грошового утримання, а не грошового забезпечення, що складається лише з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення та не включає додаткових виплат, які на день виплати страхової суми позивачу враховувались в його грошове утримання.
Крім того, зазначив, що постановою № 707 МВС доручено завершити виплату страхової суми та одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні бути нараховані до 1 січня 2007 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що розмір грошового забезпечення для виплати грошової допомоги позивачу відповідає нормам Порядку.
Суд касаційної інстанції зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин оплата праці працівників міліції відбувалася на підставі Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Указ № 926/96), у якому вживаються терміни «грошове утримання» та «грошове забезпечення».
Виходячи з пріоритетності закону над підзаконним актом та з того, що оплата праці працівників міліції відповідно до статті 19 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-XII) здійснюється у вигляді грошового утримання, суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу страхової суми відповідно до розміру його грошового утримання.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, МВС звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 19 Закону № 565-XII, положень Указу № 926/96, постанови № 59, постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 593 «Деякі питання завершення виплати страхових сум за страховими випадками, які сталися до 1 січня 2007 року» (далі - постанова № 593).
Сервіси для юристів