П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Яреми А.Г.Суддів:Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 29 червня 2006 року ОСОБА_7 отримав кредитні кошти у розмірі 300 000 грн. У зв'язку з порушенням ним умов кредитного договору утворилась заборгованість, яку він у добровільному порядку, незважаючи на вимоги банку, не погасив.
ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором у розмірі 577 213 грн. 97 коп.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року в позові ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 24 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 520 102 грн. 54 коп. заборгованості за кредитним договором станом на 21 березня 2014 року. В решті позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року рішення апеляційного суду залишено без змін.
У заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня2014 року та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 253, 254, 256, 257, 258, частини 1 статті 261, частини 1 статті 1049, статті 1050 ЦК України.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявника ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 на підтримання заяви, а також представника ПАТ «Укрсоцбанк» Вакуленко О.М. на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі пункту 2 ст. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви ОСОБА_7 до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 29 червня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір, за умовами якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_7 кредит в розмірі 300 000 грн., а останній зобов'язався повернути його до 28 червня 2026 року зі сплатою процентів за користування кредитом.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у боржника перед банком виникла заборгованість, яка станом на 21 березня 2014 року становила 577 213 грн. 97 коп.
Пунктами 1.1, 1.1.2 договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом всього часу дії договору в розмірі 1 250 грн. до 10 числа місяця наступного за місяцем у графіку та в останній користування кредитом з кінцевим терміном основного зобов'язання до 28 червня 2026 року.
За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов'язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 4.2 цього договору, від суми простроченого платежу (п.п. 1.1 та 2.4 кредитного договору).
Крім того, відповідно до пунктів 3.3.9, 4.5 договору позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору. У разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 договору протягом більше ніж 60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушених прав, оскільки згідно із пунктом 5.4 Договору зазначене право виникло у позивача 11 січня 2009 року, тоді як банк звернувся до суду 16 квітня 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач перестав сплачувати щомісячні платежі після 23 жовтня 2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5. кредитного договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 11 січня 2009 року. Таким чином днем, коли в позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, є 11 січня 2009 року, однак банк звернувся до суду із позовом лише 16 квітня 2014 року. Разом із тим апеляційний суд вважав, що строк позовної давності щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло з квітня 2011 року, не сплив, а тому в цій частині заявлених вимог позов про стягнення кредитних коштів, процентів за користування кредитом, пені за тілом кредиту та пені за процентами підлягає задоволенню.
Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
- від 10 жовтня 2014 року, від 1 грудня 2014 року суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки пунктами 4.5. кредитних договорів передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених договором, більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та неустойку. Таким чином, у зв'язку з порушенням вказаних умов договору, термін повернення кредиту змінився, а позивач звернувся до суду з позовом із пропуском строку позовної давності.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 253, 254, 256, 257, 258, частини 1 статті 261, частини 1 статті 1049 ЦК України.
Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Сервіси для юристів