ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду, за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У липні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 травня 2012 року відносно нього було порушено кримінальну справу за фактом навмисного вбивства, яка неодноразового розглядалася судами, та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 27 червня 2012 року вручено обвинувальний акт у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Останнім вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року, його визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у зв'язку з недоведенням винуватості у вчинених кримінальних правопорушеннях, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано, його звільнено з-під варти в залі судового засідання. Таким чином, він перебував під слідством та судом з 15 травня 2012 року до 10 червня 2014 року, а всього 2 роки 27 днів. Вважаючи, що його тримання під вартою та здійснення відносно нього кримінального провадження було незаконним, ОСОБА_7 просив стягнути на його користь 350 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2015 року зазначене рішення районного суду скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_7 28 тис. 700 грн 93 коп. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2015 року відмовлено ОСОБА_7 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2015 року.
У поданій заяві ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2015 року і передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 13 травня 2012 року відносно ОСОБА_7 порушено кримінальну справу за фактом навмисного вбивства ОСОБА_8, вчиненого з корисливих мотивів, за ознаками злочину, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 115 КК України.
15 травня 2012 року ОСОБА_7 був затриманий у порядку статті 131 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за підозрою у вчиненні цього злочину.
17 травня ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 115 КК України, а також обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
21 червня 2012 року відносно ОСОБА_7 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України.
27 червня 2012 року ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 КК України.
Вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 травня 2013 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 115 КК України та призначено покарання у вигляді тринадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. За обвинуваченням за частиною четвертою статті 187 КК України ОСОБА_7 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2013 року вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 травня 2013 року скасовано, а справу направлено прокурору Лохвицького району Полтавської області для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід тримання під вартою залишено.
30 вересня 2013 року прокурором Полтавської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 КК України.
Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 лютого 2014 року ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні за пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 КК України визнано невинуватим і виправдано у зв'язку з недоведеністю вини у вчиненні кримінальних правопорушень.
ОСОБА_7 звільнено з-під варти в залі судового засідання.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 лютого 2014 року залишено без змін.
За повідомленням Полтавського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби у Полтавській області від 27 червня 2014 року за № 10/6-3962 ОСОБА_7 утримувався у слідчому ізоляторі з 25 травня 2012 року до 31 січня 2014 року.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду не було дотримано порядку, передбаченого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного затримання, застосування запобіжного заходу, притягнення до кримінальної відповідальності та засудження позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку. При визначені розміру морального відшкодування суд відповідно до положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виходив із законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць утримання ОСОБА_7 під вартою.
Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду апеляційної інстанції, вказав на правильне застосування судом зазначеної норми права.
Сервіси для юристів