П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - управління МВС) про перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати дії управління МВС при нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за 26 повних календарних років протиправними; зобов'язати здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатити недоплачену одноразову грошову допомогу (у розмірі 50 відсотків щомісячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, враховуючи і період попередньої служби з 1987 по 1998 роки) у сумі 40 657 грн 89 коп.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу у Збройних Силах СРСР з 28 листопада 1985 року по 1 жовтня 1987 року, в органах внутрішніх справ - з 1 жовтня 1987 року по 14 липня 1998 року та був звільнений за власним бажанням згідно з наказом від 14 липня 1998 року № 140о/с.
Відповідно до наказу управління МВС від 5 грудня 1998 року
№ 238о/с його призначено на посаду оперуповноваженого відділу по боротьбі з корупцією управління боротьби з організованю злочинністю управління МВС з 5 грудня 1998 року.
Згідно з наказом управління МВС від 12 червня 2012 року № 131о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 рок № 114.
Вислуга років на день звільнення складає: календарна - 26 років 1 місяць 23 дні; пільгова - 32 роки 1 місяць 28 днів.
Згідно зі статтею 9 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_817988/ed_2013_07_01/pravo1/T226200.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі − Закон № 2262-ХІІ) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Натомість відповідач не виплатив позивачу вказану грошову допомогу у повному розмірі, у зв'язку з чим ОСОБА_1 вважає бездіяльність відповідача протиправною.
Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 31 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2014 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини шостої статті 9 Закону № 2262-ХІІ. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2011 року, 23 квітня, 10 вересня та 10 грудня 2013 року, 30 січня, 3 та 24 квітня 2014 року (справи №№ К-20563/07, К/9991/1764/11, К/9991/29017/11, К/9991/7990/12, К/9991/89661/11, К/9991/38421/12, К/800/29665/13 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справ, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2014 року.
Частиною шостою статті 9 Закону № 2262-XII передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що при першому звільненні у липні 1998 року ОСОБА_1 набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, але її не отримав, а тому згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_05_29/pravo1/KMP92393.html?pravo=1> має право на отримання допомоги за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
Проте у судових рішеннях від 23 квітня, 10 вересня та 10 грудня 2013 року, 30 січня, 3 та 24 квітня 2014 року (справи №№ К-20563/07, К/9991/1764/11, К/9991/29017/11, К/9991/7990/12, К/9991/89661/11, К/9991/38421/12, К/800/29665/13 відповідно), на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України, касаційний суд зазначив, що оскільки позивачі не отримали одноразової грошової допомоги та не набули право на отримання такої грошової допомоги при попередньому їх звільненні зі служби, то вони мають отримати її під час повторного звільнення з урахуванням періоду попередньої служби у розмірі, передбаченому чинним законодавством на момент їх звільнення.
Водночас колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2011 року (справа
№ К-20563/07), якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави порушення норм процесуального права (зокрема, суди не встановили, чи набув позивач право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 9 Закону
№ 2262-ХІІ), своєї правової позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права зазначений суд не формував. Прийняття судом касаційної інстанції таких рішень не є остаточним вирішенням спору, тому на них не може здійснюватися посилання як на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.
Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що касаційний суд ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Сервіси для юристів