П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 листопада 2016 року м. Київ
Судові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Охрімчук Л.І.,суддів:Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Ємця А.А.,Сімоненко В.М., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради до ОСОБА_8 про витребування майна із чужого незаконного володіння за заявою Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року,
в с т а н о в и л и :
У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позивач зазначав, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» (далі - ТОВ «АРТ») укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі нежитлових приміщень на АДРЕСА_1.
Зазначений договір було укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради». Пунктом 13 цього рішення доручено представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
У подальшому за договором купівлі-продажу від 5 листопада 2010 року ТОВ «АРТ» здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень приватному підприємству «Фірма «Стенфорд-Інвест» (далі - ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест»), яке 21 лютого 2011 року уклало договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна з ОСОБА_10, яка на підставі договору дарування від 14 травня 2011 року подарувала це нерухоме майно ОСОБА_8
Посилаючись на те, що Вищий господарський суд України постановою від 16 жовтня 2014 року скасував пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» та визнав недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів - договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просив витребувати у ОСОБА_8 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради спірні нежитлові приміщення.
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 17 грудня 2015 року позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради задовольнив: витребував у ОСОБА_8 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 94,4 кв. м на АДРЕСА_1; визначив порядок виконання судового рішення, указавши, що це рішення є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на зазначені нежитлові приміщення за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Апеляційний суд Одеської області рішенням від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року Генеральна прокуратура України просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви Генеральна прокуратура України надала копію постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Генеральної прокуратури України доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що об'єкти нерухомого майна - нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Одеси.
12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі нежитлових приміщень на АДРЕСА_1.
Зазначений договір було укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», пунктом 13 якого доручено представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу ТОВ «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
У подальшому за договором купівлі-продажу від 5 листопада 2010 року ТОВ «АРТ» здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест», яке 21 лютого 2011 року уклало договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна з ОСОБА_10, яка на підставі договору дарування від 14 травня 2011 року подарувала це нерухоме майно ОСОБА_8
Вищий господарський суд України постановою від 16 жовтня 2014 року скасував пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» та визнав недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів - договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора, суд першої інстанції вважав, що спірне нерухоме майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси підлягає витребуванню у відповідача на користь власника - територіальної громади м. Одеси на підставі статті 388 ЦК України з огляду на те, що воно було відчужене на підставі рішення Одеської міської ради, пункт 13 якого про доручення представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси скасовано в судовому порядку як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки міська рада прийняла це рішення поза межами визначених законом повноважень.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що норми статей 387, 388 ЦК України передбачають право на витребування майна із чужого незаконного володіння саме власником цього майна, натомість власник в особі Одеської міської ради заходів щодо повернення спірного майна не вживав, незважаючи на звернення прокуратури Одеської області з цього приводу до Одеського міського голови. При цьому апеляційний суд зазначив, що спірне майно вибуло з володіння власника саме за наявності волевиявлення власника в особі Одеської міської ради, тому з огляду на зазначені обставини правові підстави, передбачені статтями 387, 388 ЦК України, для витребування спірного майна відсутні.
Разом з тим у наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року, ухваленій за результатами розгляду справи з аналогічними обставинами, предметом і підставами позову, касаційний суд дійшов висновку про те, що укладення Одеською міською радою удаваних правочинів - договору дарування та договору купівлі-продажу об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси з порушенням вимог закону не свідчить про вираження волі територіальної громади м. Одеси на відчуження спірного майна, тому суд зазначив, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста поза її волею, отже наявні правові підстави для його витребування у порядку статей 387, 388 ЦК України.
Таким чином, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
Сервіси для юристів