Постанова ВСУ від 02.07.2014 року у справі №6-79цс14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2014 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,Патрюка М.В., Лященко Н.П.,Романюка Я. М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором позики за заявою ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 29 вересня 2008 року між ним і ОСОБА_10 укладено договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_10 отримав від нього окремими частинами грошові кошти в доларах США, що за курсом Національного банку України складало 2 млн грн. Погашення відповідачем позики за умовами договору повинно було здійснюватись щомісяця рівними частинами до повної виплати суми боргу - до 1 квітня 2009 року та зі сплатою 1 млн грн за користування позикою. Усі умови договору позики були погоджені сторонами та викладені в розписці, підписаній ОСОБА_10 29 вересня 2008 року.

30 квітня 2009 року відповідач позичив у нього ще 20 000 доларів США, а 17 червня 2009 року - 30 000 доларів США.

Посилаючись на те, що відповідач лише частково виконав свої зобов'язання за договорами позики, ОСОБА_9 просив стягнути з ОСОБА_10 за договором від 29 вересня 2008 року 200 455 доларів США основного боргу, 56 800 доларів США процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки Національного банку України, 22 720 доларів США - три проценти річних від простроченої суми, 38 086, 45 доларів США інфляції за весь час прострочення, що разом становить 318 061 доларів США, та 1 млн грн плати за користування позикою, установленої договором, і за договором позики від 30 квітня 2009 року - суму основного боргу в розмірі 50 тис. доларів США.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 250 455 доларів США основного боргу, проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки Національного банку України в розмірі 55 889, 20 доларів США, три проценти річних від простроченої суми за період з 17 грудня 2009 року до 6 грудня 2012 року в сумі 22 355, 68 доларів США, плату за користування позикою відповідно до договору від 29 вересня 2008 року в сумі 1 млн грн. У решті позову відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року ОСОБА_10 порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 527, 533, 1046, 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

В обґрунтування заяви ОСОБА_10 додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2011 року, від 6 червня 2012 року, від 17 жовтня 2012 року, від 3 жовтня 2012 року, від 14 вересня 2011 року та від 20 березня 2013 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 29 вересня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладено договір позики. За умовами цього договору ОСОБА_10 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 2 млн грн зі строком погашення до 1 квітня 2009 року та сплатою 1 млн. грн. за користування позикою. Погашення відповідачем коштів повинно було здійснюватись щомісяця частинами до повної виплати суми боргу. Усі умови договору позики були погоджені сторонами та викладені в розписці, підписаній ОСОБА_10 29 вересня 2008 року.

Відмовляючи ОСОБА_9 у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на норми частини першої статті 261, статті 262, частини третьої статті 267 ЦК України, дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови в позові. Що стосується доводів позивача про укладення іншого договору від 30 квітня 2009 року на суму 50 тис. доларів США, то суд виходив із відсутності фактичних доказів його укладення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, на підставі статей 527, 533, 549 - 552, 625, 627, 1046 - 1048 ЦК України, дійшов висновку про те, що позовна давність на час пред'явлення вимог не спливла, оскільки переривалася вчиненням відповідачем дій з виконання обов'язку за договором, а тому боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання відповідно до умов договору. Суд вважав, що передача боржником частини заборгованих сум іншій особі, яка не була уповноважена позичальником на їх отримання, є належним виконанням договору, і ці дії переривають перебіг позовної давності.

При цьому суд виходив із того, що 30 квітня 2009 року сторони уклали договір позики на 20 000 доларів США, 17 червня 2009 року ще на 30 000 доларів США, а у період з 30 квітня 2009 року до 15 жовтня 2012 року ОСОБА_10 у рахунок погашення боргу за договором позики передав ОСОБА_9 та його дружині кошти в сумі 99545 доларів США, і це визнано позивачем.

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

• від 16 лютого 2011 року у справі (№ 6-2573св10) про стягнення боргу, скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд на підставі положень статей 527, 545, 1046, 1047 ЦК України дійшов висновку про те, що повернення грошей особі, яка не є стороною договору позики, не є належним виконанням боргового зобов'язання, а наявність розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання;
• від 6 червня 2012 року у справі (№ 6-21888св12) про стягнення боргу за договором позики суд, застосовуючи статтю 527 ЦК України дійшов висновку про те, що розписка як борговий документ є підтвердженням факту укладення договору позики між особами та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань і що передача боржником коштів особі, яка не є стороною договору позики, не свідчить про належне виконання ним своїх зобов'язань за договором позики;
• від 17 жовтня 2012 року у справі (№ 6-20441св12) про стягнення боргу за договором позики суд з урахуванням положень статті 533 ЦК України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що якщо особа, яка отримала позику в доларах США, не виконала своїх зобов'язань, то з неї судом стягується сума позики в гривні;
• від 3 жовтня 2012 року у справі (№ 6-20919св12) про стягнення боргу за договором позики суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позичальник зобов'язаний повернути позику у строк і в порядку, які встановлені договором. Разом із тим, коли грошове зобов'язання повинне бути виконане в грошовій одиниці іншої держави, сума боргу стягується в гривні за відповідним курсом (частина друга статті 533 ЦК України);
• від 14 вересня 2011 року у справі (№ 6-2517св10) про стягнення боргу суд, застосовуючи норми статей 1046 - 1047 ЦК України, вважав, що розписка є підтвердженням укладання договору, а останній є укладеним з моменту фактичного передання грошей, який може не співпадати з часом складення розписки;
• від 20 березня 2013 року у справі (№ 6-4342св12) про стягнення боргу суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми; договір є укладеним з моменту передання грошей.

Отже, доводи заяви та надані на їхнє підтвердження судові рішення свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 527, 533, 1046 - 1048 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Таким чином, предметом перегляду у справі є застосування:

по-перше, статей 1046, 1047, 1048 ЦК України щодо змісту договору позики, його умов, моменту укладення, вимоги до письмової форми договору та правового значення розписки позичальника про отримання грошової суми;

по-друге, статті 527 ЦК України щодо визначення поняття належного виконання боржником зобов'язання у разі передачі ним боргових сум за договором не кредитору, а іншій особі;

по-третє, статті 533 ЦК України щодо валюти виконання грошового зобов'язання за договором позики у разі, коли позика надана в іноземній валюті.