ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 березня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6 про виселення за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 31 серпня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 листопада 2010 року Подільський районний суд
м. Києва ухвалив рішення про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Вебстиль» (далі - ТОВ «Вебстиль»), ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 98 тис. 443 долари США 41 цент. Зазначене судове рішення не було виконано й у ході виконавчого провадження було арештовано та реалізовано квартиру АДРЕСА_1, яку ОСОБА_6 передав банку в іпотеку згідно з договором від 19 червня 2008 року.
Позивач просив виселити відповідача із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого
2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, позов задоволено, постановлено виселити
ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на зазначені судові рішення.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_6 наводить постанови Верховного Суду України від 21 березня (№ 6-1484цс15) та 25 листопада
(№ 6-1061цс15) 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Суди під час розгляду справи встановили, що згідно з договором дарування від 19 листопада 2004 року ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.
19 червня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» і ТОВ «Вебстиль» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав товариству кошти в розмірі 104 тис. доларів США зі сплатою 14,95 % річних та кінцевим терміном повернення коштів до 1 червня 2010 року.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада
2010 року постановлено стягнути солідарно з ТОВ «Вебстиль»,
ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 98 тис. 443 долари США 41 цент.
Зазначене рішення в добровільному порядку не виконувалось. У ході виконавчого провадження спірну квартиру було арештовано та реалізовано на прилюдних торгах, право власності на спірну квартиру набуло ПАТ «Універсал Банк».
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що банк є власником спірної квартири, проживання відповідача в квартирі порушує право позивача на користування та розпорядження своєю власністю.
Проте в наданих для порівняння постановах Верховний Суд України керувався тим, що при розгляді справ про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки надається інше постійне житло у випадку, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Наведене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 ЖК УРСР.
Сервіси для юристів