П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючогоГригор'євої Л.І., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання права власності на квартиру та виселення за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року,
встановила:
У квітні 2012 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2. та ОСОБА_3. про визнання права власності на квартиру, стягнення заборгованості, зобов'язання вчинити певні дії та виселення з квартири. Свої вимоги вона обґрунтовувала тим, що на підставі договору позики від 14 квітня 2011 року ОСОБА_2. отримала у позику від позивачки 287 тис. 690 грн, що на час укладення договору еквівалентно 36 тис. 100 доларів США, та зобов'язалася повернути зазначені грошові кошти до 10 квітня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язання за договором позики між ОСОБА_1. та ОСОБА_2. укладено договір іпотеки від 14 квітня 2011 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
У зв'язку з невиконанням боржником умов договору позики утворилася заборгованість в розмірі 776 тис. 763 грн, з яких 287 тис. 690 грн - основна заборгованість та 489 тис. 073 грн - пеня. Уточнивши позовні вимоги, позивачка просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 у рахунок виконання ОСОБА_2. зобов'язань за договором позики від 14 квітня 2011 року на суму 318 тис. 772 грн, стягнути з ОСОБА_2. 457 тис. 991 грн заборгованості за договором позики, яка перевищує заставну вартість переданого в іпотеку майна, та виселити відповідачів із зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1. право власності на квартиру АДРЕСА_1. Стягнуто зі ОСОБА_2. на користь позивачки 457 тис. 991 грн у рахунок повернення позики та пені за договором позики. Виселено ОСОБА_2. та Шляхову О.О. з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2. відхилено, заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року залишено без змін.
У червні 2015 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_3. про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права заявниця надає постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 14 травня та 22 жовтня 2014 року.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 14 квітня 2011 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2. уклали договір позики, за умовами якого остання отримала в позику 287 тис. 690 грн, що на момент укладення договору згідно з курсом Національного Банку України складає 36 тис. 100 доларів США, та зобов'язалася повернути зазначені кошти у строк до 10 квітня 2012 року.
У разі прострочення виконання зобов'язання за цим договором, відповідачка сплачує пеню в розмірі 0,5 % від загальної суми позики.
З метою виконання зобов'язання за договором позики цього ж дня сторони уклали договір іпотеки, предметом якого стала квартира 16 у будинку 26 на вулиці Леніна в місті Києві, вартість якої визначена сторонами в розмірі 318 тис. 772 грн.
Квартира належить на праві власності ОСОБА_2. за договором міни квартир від 25 вересня 1997 року.
Згідно з пунктом 2.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається одним зі способів: у порядку позасудового врегулювання (шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за основним договором; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу); на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; іншими способами, не забороненими чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 2.4 договору іпотеки іпотекодержатель обирає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2. умов договору позики утворилася заборгованість у розмірі 776 тис. 763 грн, з яких 287 тис. 690 грн - основна заборгованість та 489 тис. 073 грн - пеня.
Задовольняючи позов ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності позову та наявності правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказану квартиру, стягнення з відповідача ОСОБА_2. на користь позивача 457 тис. 991 грн у рахунок повернення позики та пені за договором позики, а також виселення відповідачів з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення.
При цьому суди виходили з того, що у встановлений строк ОСОБА_2. борг не повернула, тому відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_513/ed_2014_05_13/pravo1/T030898.html?pravo=1>" та виходячи з умов договору іпотеки, якими передбачено право ОСОБА_1. набути у власність предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, наявні правові підстави для визнання за нею права власності на предмет іпотеки, а також стягнення заборгованості за договором позики, яка перевищує заставну вартість переданого в іпотеку майна, та виселення відповідачів зі спірної квартири.
Погоджуючись із висновком судів попередніх судових інстанцій про визнання за позивачкою права власності на квартиру, стягнення з відповідачки ОСОБА_2. на користь позивачки суми боргу за договором позики та про виселення відповідачів з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення, касаційний суд у справі, про перегляд якої подано заяву, виходив з того, що правовими підставами для цього є положення статті 37 Закону України "Про іпотеку" та умови договору іпотеки, за якими в іпотеку передана спірну квартиру, вартість якої менша від заборгованої суми позики.
У той же час судові рішення у справах, на які заявниця посилається на підтвердження своєї заяви, не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року у подібних правовідносинах касаційний суд, застосовуючи частину третю статті 109 ЖК УРСР та статтю 40 Закону України "Про іпотеку", скасував судові рішення з підстави, неповного з'ясування дійсних обставин справи, зокрема з'ясування джерел придбання квартири.
Сервіси для юристів