П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_9, товариства з обмеженою відповідальністю «Основа», товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька Основа» та спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа - Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором кредиту про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Неос Банк» (далі - ПАТ «Неос Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_9, товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» (далі - ТОВ «Основа»), товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька Основа» (далі - ТОВ «Галицька Основа») та спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа - Солсиф» (далі - СП «ТОВ «Основа - Солсиф»), у якому просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 797 635,14 доларів США. Позовні вимоги обґрунтував тим, що за умовами укладеного між публічним акціонерним товариством «Банк Кіпру» (далі - ПАТ «Банк Кіпру»), яке надалі змінило свою назву на ПАТ «Неос Банк», та ТОВ «Основа» кредитного договору від 12 жовтня 2010 року та з урахування укладених додаткових угод, останнє отримало кредит у розмірі 4 465 000 доларів США у вигляді не відновлювальної кредитної лінії зі сплатою 10,5 % річних зі строком повернення до 11 жовтня 2017 року. На забезпечення виконання кредитного договору 27 вересня 2011 року між банком та окремо з ОСОБА_9, ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа - Солсиф» укладено договори поруки та відповідні додаткові угоди до них. Починаючи з грудня 2013 року відповідачі умови кредитного договору належним чином не виконували, у зв'язку з чим станом на 18 серпня 2014 року утворилася заборгованість на суму 4 797 635,14 доларів США, з яких: 4 370 742,70 доларів США - прострочена заборгованість, 403 297,76 доларів США - проценти за користування кредитом, 23 594 грн. 68 коп. - пеня за прострочення виконання зобов'язання.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2015 року, позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_9, ТОВ «Основа», ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа - Солсиф» на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 797 635,14 доларів США, що в еквіваленті станом на 18 серпня 2014 року становить 62 720 979 грн. 24 коп.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_9 та ТОВ «Основа» відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_9 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, статті 554 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і як наслідок порушення правил підсудності та цивільної юрисдикції, що передбачено статтями 16, 107 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_9 - ОСОБА_10 на підтримання заяви, а також представника ПАТ «Альфа Банк» Козленко О.В. на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує чи змінює судове рішення у справі, яка переглядається з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що 12 жовтня 2010 року між ПАТ «Банк Кіпру», яке змінило найменування на ПАТ «Неос Банк», та ТОВ «Основа» було укладено кредитний договір № 14-694/2010, згідно з яким банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 4 465 000 доларів США у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з кінцевим строком повернення до 11 жовтня 2017 року з урахуванням змін, внесених додатковими угодами.
Відповідно до пункту 3.3.7. кредитного договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, погашення процентів за ним та сплаті інших платежів, передбачених цим договором, у випадку порушення позичальником умов, зазначених в пункті 3.2.11, пункті 3.2.12. цього договору.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між банком та ОСОБА_9 укладено договір поруки № 14-694/2010/П-1 від 27 вересня 2011 року, між банком та ТОВ «Галицька Основа» укладено договір поруки № 14-694/2010/П-2 від 27 вересня 2011 року, між банком та СП «ТОВ «Основа - Солсиф» укладено договір поруки № 14 - 694/2010/П-3 від 27 вересня 2011 року, відповідно до умов яких поручителі відповідають перед банком у повному обсязі солідарно за порушення боржником зобов'язань, передбачених кредитним договором, у тому числі за основний борг 4 465 000 доларів США, сплату щомісячних процентів, підвищених процентів, суми комісій, а також за відшкодування збитків.
28 травня 2014 року у зв'язку із невиконанням ТОВ «Основа» зобов'язань за кредитним договором на адресу ОСОБА_9, ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа - Солсиф», ТОВ «Основа» були направлені вимоги банку щодо дострокового погашення заборгованості.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідач ТОВ «Основа» не виконувало належно взяті за договором кредиту зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості, а оскільки відповідно до закону та умов договорів поруки відповідачі ОСОБА_9, ТОВ «Галицька Основа» та СП «ТОВ «Основа - Солсиф» зобов'язались нести солідарну відповідальність за невиконання ТОВ «Основа» кредитних зобов'язань, стягнув солідарно з них на користь позивача заборгованість. При цьому, хоча договори поруки і були укладені окремо з кожним поручителем, проте вони укладались в один і той же день та з метою забезпечення одного і того ж зобов'язання, тобто ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа - Солсиф», ОСОБА_9 є особами, що спільно дали поруку за ТОВ «Основа». Крім того, окремий розгляд позовних вимог до ТОВ «Основа», ОСОБА_9, ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа - Солсиф» призведе до подвійного стягнення суми заборгованості, що, зокрема, суперечить завданням цивільного судочинства відповідно до частини першої статті 1 ЦПК України.
Проте у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року Верховний Суд України виходив із того, що норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбаченого іншого. У випадках укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою. Крім того, суд касаційної інстанції не зважив на вимоги статті 16 ЦПК України, згідно з якими не допускається об'єднання в одне провадження вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 554 ЦК України та статті 16 ЦПК України.
Усуваючи неправильне застосування судом статті 554 ЦК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до пункту 4.1. договору поруки № 14-694/2010/П-1, укладеного між банком та ОСОБА_9 27 вересня 2011 року, позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до пункту 1.1. договорів поруки № 14-694/2010/П-2 та № 14 - 694/2010/П-3 від 27 вересня 2011 року, кожний поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за порушення позичальником зобов'язань, що виникають з кредитного договору.
Висновки судів попередніх інстанцій про наявність безумовних підстав для солідарного стягнення з поручителів суми заборгованості за кредитним договором у цьому разі не узгоджується з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки.
Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою.
За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники, хоча і за порушення умов одного й того ж кредитного договору.
Сервіси для юристів