П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючогоГригор'євої Л.І., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2015 року,
встановила:
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1. Свої вимоги він обґрунтовував тим, що з 9 вересня 2011 року до 8 квітня 2014 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Під час перебування у шлюбі він на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_4 1/2 частину вказаного будинку за 120 тис. грн. Посилаючись на те, що спірний будинок придбаний за його власні кошти, які він 27 грудня 2011 року за договором позики отримав від ОСОБА_3 в сумі 40 тис. доларів США, просив задовольнити позовні вимоги.
У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом, у якому просила суд визнати 1/2 частину спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право приватної власності на 1/4 його частину. ОСОБА_2 вказувала, що спірний будинок придбаний під час перебування в зареєстрованому шлюбі за рахунок коштів спільного сімейного бюджету. Договір позики між колишнім чоловіком та його сестрою є фіктивним, а 1/2 частину спірного будинку вони придбали за спільні кошти подружжя, у ОСОБА_3 їх не позичали, письмової згоди на укладення договору позики вона не надавала.
У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках 40 тис. доларів США та 300 доларів США за прострочення виконання договору позики на підставі статті 625 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК України).
ОСОБА_3 зазначала що 27 грудня 2011 року ОСОБА_1 позичив у неї 40 тис. доларів США на строк до 15 червня 2014 року для придбання спірного будинку. Посилаючись на вимоги статті 65 Сімейного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_293/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1> (далі - СК України), ОСОБА_3 вважає, що ці кошти використані в інтересах сім'ї, а тому боргові зобов'язання з повернення коштів покладаються на відповідачів у рівних частках. Посилаючись на те, що відповідачі не виконали своїх зобов'язань та у визначений строк грошей їй не повернули, вона просила суд на підставі статті 625 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> стягнути із них за період з 16 до 16 вересня 2014 року 3% річних, а саме 300 доларів США.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1307 кв. м і придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Місік О.В., реєстровий номер № 1471. У решті позову відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання Ѕ частини спільною сумісною власністю подружжя та його поділ відмовлено.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 634 тис.160 грн, що за курсом Національного Банку України станом на 22 грудня 2014 року складало 40 тис. доларів США основного боргу, 4 тис. 756 грн 20 коп., що за курсом Національного Банку України станом на 22 грудня 2014 року складає 300 доларів США - 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, 3 тис. 654 грн судового збору. У решті позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2015 року рішення районного суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ задоволено. Визнано Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/4 частину жилого будинку АДРЕСА_1.
У решті рішення районного суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.
У травні 2015 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2015 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 57 СК України.
Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права заявник надає постанову Верховного Суду України від 19 червня 2013 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 9 вересня 2011 року до 8 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
27 грудня 2011 року ОСОБА_1 за договором позики отримав від ОСОБА_3 40 тис. доларів США.
28 грудня 2011 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу придбав у дядька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 1 307 кв. м.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання Ѕ частини спірного будинку його особистою приватною власністю та відмовляючи у позові ОСОБА_2 про визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя, районний суд виходив з доведеності факту придбання Ѕ частини спірного будинку за особисті кошти ОСОБА_1, отримані ним за договором позики від 27 грудня 2011 року, укладеним з ОСОБА_3 Цей факт за висновком суду підтверджується банківськими документами про перерахування 40 тис. доларів США ОСОБА_3 на картковий рахунок ОСОБА_1 та про отримання ним цих коштів з карткового рахунку 27 грудня 2011 року - за день до укладення договору купівлі-продажу Ѕ частини спірного будинку за ціною 120 тис. грн. При цьому суд першої інстанції з урахуванням фактичних обставин критично оцінив показання свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та розписки про надання ОСОБА_2 позики для придбання спірної частини будинку.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 40 тис. доларів США, районний суд, посилаючись на норми статті 65 СК України та статті 1049 ЦК України, вважав, що борг ОСОБА_1 повинен повернути самостійно, оскільки ОСОБА_2 згоди на отримання позики не давала і не визнала, що ОСОБА_1 отримав позику в інтересах сім'ї.
Сервіси для юристів