ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_9, треті особи: Миколаївське обласне управління водних ресурсів, Очаківське міськрайонне управління юстиції в Миколаївській області, управління Держземагенства України в Очаківському районі Миколаївської області, про скасування розпорядження Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, повернення земельної ділянки, зобов'язання скасувати державну реєстрацію акта та внесення змін до державного земельного кадастру за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 13 березня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 18 червня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У травні 2013 року Очаківський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 квітня 2011 року розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації (далі - Очаківська РДА) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 37 особам, у тому числі ОСОБА_9, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. На підставі цього розпорядження ОСОБА_9 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Згодом у ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства було виявлено, що під час передачі зазначеної земельної ділянки було порушено вимоги земельного та водного законодавства України щодо порядку передачі спірної земельної ділянки: земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману та відноситься до земель водного фонду, а тому при вирішенні питання про передачу цієї земельної ділянки необхідно було змінити її цільове призначення та погодити питання з відповідними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, до повноважень яких належить забезпечення погодження документації із землеустрою.
Прокурор просив визнати незаконним та скасувати вищезазначене розпорядження стосовно ОСОБА_9, визнати недійсним і скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, повернути земельну ділянку в державну власність, зобов'язати Очаківське міськрайонне управління юстиції скасувати державну реєстрацію цього акта та зобов'язати управління Держземагенства України в Очаківському районі Миколаївської області внести зміни до державного земельного кадастру щодо власника спірної земельної ділянки.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області
від 30 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року постановлені у справі рішення залишено без змін.
У поданій 6 травня 2015 року до Верховного Суду України заяві
заступник Генерального прокурора України просить на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 87-89 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 58, 60, 61, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пунктів 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486).
Крім того, заступник Генерального прокурора України зазначає, що суд касаційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин статті 19-21, 59 ЗК України, статті 3, 4 ВК України, статті 50-54 Закону України «Про землеустрій» та пункт 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434.
На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4, 11, 18 та 25 березня, від 1 та 10 квітня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідачки, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з пунктом 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Суди під час розгляду справи встановили, що розпорядженням Очаківської РДА від 26 грудня 2002 року № 575 надано дозвіл 86 мешканцям Солончаківської сільської ради, у тому числі й ОСОБА_9, на розробку проектів відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області загальною площею 104,56 га.
Розпорядженням Очаківської РДА від 8 квітня 2011 року передано у власність 37 громадянам згідно зі списком-додатком земельні ділянки загальною площею 47 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, зокрема ОСОБА_9 надано у власність земельну ділянку площею 1 га.
18 жовтня 2011 року на підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_9 отримала державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 1 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що документація із землеустрою та будь-яка інша документація щодо встановлення межі прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману Чорного моря не виготовлялась, а відтак межі прибережної смуги на час прийняття розпорядження Очаківської РДА від 8 квітня 2011 року не були встановлені, і спірна земельна ділянка не була віднесена до земель водного фонду.
Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції керувався тим, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Отже, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 87-89 ВК України, статей 58, 60, 84 ЗК України, пунктів 1, 4, 5 Порядку № 486, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Сервіси для юристів