ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ) про призначення пенсії,
в с т а н о в и л а:
У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ, в якому просив: визнати неправомірними дії останнього щодо відмови йому у призначенні пенсії за вислугу років; зобов'язати відповідача призначити йому пенсію відповідно до пункту «в» статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) починаючи з 24 квітня 2011 року; стягнути з ГУ ПФУ 1000 грн моральної шкоди.
На обґрунтування позову зазначив, що 28 грудня 2004 року він був звільнений з військової служби відповідно до Закону України від 15 червня 2004 року № 1763-IV «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон № 1763-IV) і тому йому з 24 квітня 2011 року - дати досягнення ним 45 років - згідно з пунктом «в» статті 12 Закону № 2262-XII може бути призначена відповідна пенсія.
Міжгірський районний суд Закарпатської області постановою від 8 червня 2011 року позов задовольнив частково: визнав протиправною відмову відповідача у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та зобов'язав ГУ ПФУ призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1763-IV та пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII починаючи з 24 квітня 2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку про протиправність відмови ГУ ПФУ щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у зв'язку з недосягненням останнім 45-річного віку на час звільнення зі Збройних Сил України (далі - ЗСУ), оскільки досягнення зазначеного віку не пов'язане з моментом звільнення.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 жовтня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 лютого 2014 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що Законом № 1763-IV встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності ЗСУ в ході їх реформування, і згідно з пунктом 11 статті 1 цього Закону військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, пенсія обчислюється при досягненні 45-річного віку і за наявності 15 років вислуги.
Пунктом «в» статті 12 Закону № 2262-XII [у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» (далі - Закон № 3591-IV), чинній на час досягнення позивачем 45-річного віку та виникнення спірних відносин] передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV.
Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що умовами для призначення пенсій за вислугу років особам, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням ЗСУ, є наявність вислуги 15 років та досягнення 45-річного віку при звільненні, а саме - на момент звільнення.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV та пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII у подібних правовідносинах, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 лютого 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року, а постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 8 червня 2011 року залишити в силі. На обґрунтування заяви додав копії судових рішень Вищого адміністративного суду України [постанову від 11 грудня 2012 року та ухвалу від 25 квітня 2013 року (№№ К/9991/32927/12, К/9991/68083/12 відповідно)], які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування одних і тих самих норм матеріального права.
Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
ОСОБА_1 перебував на військовій службі в ЗСУ на офіцерських посадах і станом на 1 січня 2005 року досяг вислуги - 15 років 9 місяців і 13 днів.
Наказом Начальника Генерального Штабу ЗСУ від 28 грудня 2004 року № 380 відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 63 (у зв'язку зі скороченням штатів) зазначеного Положення у зв'язку з реформуванням ЗСУ.
Наказом командира військової частини А0332 від 31 грудня 2004 року № 35 позивач з 31 грудня 2004 року виключений зі списків особового складу частини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилося 45 років, після чого він подав заяву про призначення пенсії.
Комісія відповідача рішенням від 27 квітня 2011 року (протокол № 7) відмовила ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, керуючись статтею 12 Закону № 2262-XII, а саме у зв'язку з тим, що на день звільнення позивач не досяг 45-річного віку.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, позиція суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, щодо часу виникнення правовідносин між сторонами та їх законодавчого регулювання ґрунтується на неправильному застосуванні ним норм матеріального права.
Законом № 1763-IV встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності ЗСУ в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.
Згідно з пунктом 11 статті 1 цього Закону (у редакції на час звільнення позивача зі служби та на час звернення за призначенням пенсії) військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.
Статтею 3 цього ж Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням ЗСУ після 1 січня 2004 року.
Законом № 3591-IV (набрав чинності з 29 квітня 2006 року) внесено зміни до Закону № 2262-XII. Так, статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема доповнено пунктом «в». У редакції, чинній і на час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії, згаданою нормою передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності у них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV.
Сервіси для юристів