П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 червня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
18 травня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу.
ОСОБА_6 зазначав, що 5 грудня 2014 року між ним (вкладником) та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) «Стандарт» в іноземній валюті з правом поповнення на початкову суму 195 доларів США за ставкою 11 % річних строком до 5 травня 2015 року.
Того ж дня, 5 грудня 2014 року, позивач вніс через касу банку на депозитний рахунок готівкові кошти в розмірі 195 доларів США, далі вносив кошти неодноразово, що підтверджується квитанціями. Сума загального вкладу становить 1 тис. 714 доларів США.
28 квітня 2015 року ОСОБА_6 заздалегідь звернувся до банку із заявою про повернення вкладу 5 травня 2015 року, однак йому було відмовлено.
12 травня 2015 року він повторно звернувся до відповідача з вимогою про повернення вкладу, а в подальшому, 13 травня 2015 року - з досудовою претензією, проте банк не повернув вклад або будь-яку його частину позивачу.
Посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та на порушення своїх прав на користування та розпорядження власними коштами у зв'язку з неправомірними діями банку, внаслідок яких позивач був змушений відвідувати відділення банку відповідача та вистоювати тривалі черги, ОСОБА_6 просив стягнути з відповідача на свою користь суму банківського вкладу в розмірі 1 тис. 714 доларів США, відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 46 доларів США 96 центів, 3 % річних у розмірі 12 доларів США 68 центів, пеню за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 4 тис. 627 доларів США 80 центів та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн.
Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму банківського вкладу в розмірі 1 тис. 714 доларів США, 3 % річних у сумі 12 доларів США 68 центів, у решті позову відмовлено. Вирішено питання про оплату судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2015 року ОСОБА_6 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.
ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 549 - 552, 1061, 1070, 1073 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 вересня 2015 року та заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та відсотків за користування коштами депозитного вкладу та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування заяви ОСОБА_6 надає ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року й постанови Верховного Суду України від 29 травня 2013 року та від 28 січня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_6 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 5 грудня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» і ОСОБА_6 укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) «Стандарт» на 5 місяців в іноземній валюті.
Відповідно до договору-заяви вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 195 доларів США на строк до 5 грудня 2014 року по 5 травня 2015 року. За час користування грошовими коштами вкладу протягом строку, визначеного в пункті 1 цього договору-заяви, банк нараховує і виплачує вкладникові проценти за ставкою 11 % річних. Після закінчення цього строку, вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 основних умов (пункти 1, 2, 6 договору-заяви).
Упродовж строку дії договору позивач вносив грошові кошти згідно з умовами зазначеного договору в розмірі 195 доларів США, 194 долари США, 194 долари США, 193 долари США, 193 долари США, 160 доларів США, 195 доларів США, 195 доларів США. Станом на 12 травня 2015 року залишок на рахунку відповідача становив 1 тис. 714 доларів США.
28 квітня, 12 та 13 травня 2015 року позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, однак грошові кошти не повернуті.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з відповідача суми вкладу та три проценти річних і відмовляючи в задоволенні в частині стягнення відсотків за користування кредитом та пені за період із 6 травня по 3 серпня 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що зміст укладеного між сторонами договору не передбачає його автоматичної пролонгації (без додаткового погодження між сторонами) та зміни умов в односторонньому порядку, а тому договірні відносини припинили свою дію 5 травня 2015 року, отже, відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.
Погодившись із висновком суду першої інстанції, суди апеляційної та касаційної інстанцій також указали на відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені з огляду на те, що Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, крім того, умовами укладеного договору банківського вкладу не передбачено стягнення пені в разі невиконання або неналежного виконання банком зобов'язання. Суди також зазначили, що правовідносини сторін за договором банківського вкладу регулюються параграфом 1 глави 71 ЦК України.
Разом з тим, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом норм матеріального права, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову в частині стягнення пені та направляючи справу на новий апеляційний розгляд у цій частині, оскільки не надано належної правової оцінки доводам позивача та не спростовано їх, висловив правову позицію про те, що положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на спірні правовідносини, крім того, умовами договору на відкриття та обслуговування поточного «пенсійного» рахунку встановлена відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, тому банк повинен сплачувати неустойку, при цьому нарахування пені не здійснюється протягом дії мораторію на задоволення позовних вимог.
У наданих для порівняння постановах від 28 січня 2015 року та від 29 травня 2013 року Верховний Суд України виходив з того, що оскільки банк порушив свої грошові зобов'язання щодо повернення на вимогу вкладника депозитних коштів з процентами, то повинен виплатити проценти за банківським вкладом до дня фактичного повернення грошового вкладу, 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі частини п'ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Сервіси для юристів