П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління), третя особа - Рівненська міська виконавча дирекція Рівненського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У липні 2009 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов'язати Управління на підставі статті 43 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2240-ІІІ) нарахувати та виплатити допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі - допомога по догляду за дитиною) у розмірі не менше розміру прожитковго мінімуму, встановленого законом, за період з 1 липня по 31 грудня 2008 року в сумі 2511 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_8 зазначила, що має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, застрахована в системі загальнообов'язкового державного страхування і отримує допомогу по догляду за дитиною у розмірі меншому, ніж розмір прожитковго мінімуму для дітей віком до 6 років.
Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 28 липня 2009 року позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Управління та зобов'язав провести перерахунок та виплатити ОСОБА_8 недоплачену допомогу по догляду за дитиною з розрахунку встановленого законом на відповідний рік прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років за період з
1 липня по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 травня 2011 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 листопада 2013 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року скасував, а постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2009 року залишив у силі.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень
статті 43 Закону № 2240-ІІІ. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2013 року
справа № К-57896/09), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.
У справі, яка розглядається, касаційний суд дійшов висновку про те, що з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008) відновили свою дію статті 40-44 Закону № 2240-ІІІ, а отже, спірні відносини, пов'язані з виплатою допомоги по догляду за дитиною у період із 22 травня по 31 грудня 2008 року, підлягали регулюванню саме статтею 43 Закону № 2240-ІІІ.
Натомість у постанові від 24 травня 2013 року (справа № К-57896/09) суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що в 2008 році допомога по догляду за дитиною має виплачуватися відповідно до статті 15 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2811-XII).
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
До 1 січня 2008 року відносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною регулювалися Законом № 2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб.
Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 25 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року
№ 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) низку положень Закону № 2240-III, у тому числі й статтю 43, було виключено. Водночас пунктом 23 зазначеного розділу Закону № 107-VI положення статті 13 Закону № 2811-ХІІ щодо поширення його дії лише на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виключено, статтю ж 15 цього Закону викладено у редакції, відповідно до якої допомога по догляду за дитиною надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.
Конституційний Суд України Рішенням № 10-рп/2008 у зв'язку з порушенням порядку прийняття змін та внесення доповнень до чинних законів визнав неконституційним пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо зміни визначеного Законом № 2240-III правового регулювання відносин, пов'язаних із правом осіб, застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, на матеріальне забезпечення у разі народження дитини та необхідності догляду за нею. У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що застосований законодавцем у вказаному випадку порядок прийняття змін та внесення доповнень до чинних законів створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Отже, з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III, зокрема й статті 42-44 цього Закону, щодо виплати допомоги по догляду за дитиною особі, яка застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому пункт 23 щодо внесення змін до Закону № 2811-ХІІ неконституційним не визнавався.
Таким чином, у період із 22 травня по 31 грудня 2008 року існувало дві законодавчі норми щодо виплати допомоги по догляду за дитиною, а саме: стаття 43 Закону № 2240-III, яка врегульовувала питання щодо виплати допомоги особам, які застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, і стаття 15 Закону № 2811-ХІІ у редакції Закону № 107-VI від 28 грудня 2007 року, яка поширювала свою дію на осіб (один з батьків дитини, усиновлювач, опікун, баба, дід або інший родич), які фактично здійснюють догляд за дитиною, незалежно від того, чи застраховані вони у зазначеній системі страхування (стаття 13
Закону № 2811-ХІІ).
Оскільки у справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що спір виник з приводу виплати допомоги особі, яка застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що на відносини, пов'язані з виплатою допомоги такій особі у період із 22 травня по 31 грудня 2008 року, поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон № 2240-III, відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Сервіси для юристів