Постанова ВССУ від 31.07.2026 року у справі №461/5194/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року

м. Київ

справа № 461/5194/24

провадження № 61-13410св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року у складі судді Бориславського Ю. Л., та постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення.

Позов мотивований тим, що позивачу необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання дитини для оформлення відстрочки від мобілізації та можливості отримання соціальної допомоги. Вказує, що шлюб між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 розірвано у 2023 році та згідно договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 08 січня 2024 року відповідачка передала на виховання та постійне проживання дитину ОСОБА_4 позивачу. Дитина ОСОБА_4 постійно проживає разом із позивачем, який повністю займається її вихованням. Відповідачка постійно проживає у Ізраїлі, де має нову сім`ю.

Враховуючи викладене позивач просив встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Закон не передбачає обов`язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку.

Натомість, такий факт може бути підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання, зокрема, щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що факт самостійного виховання та утримання позивачем дитини може бути підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача і не потребує додаткового попереднього його встановлення судом, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина у цій справі фактично пред' явлений з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від мобілізації у воєнний час.

У цій справі звернувшись з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини при наявності між ними нотаріально посвідченого договору щодо здійснення батьківських прав та добровільне визначення місця проживання дитини з батьком, позивач фактично не пред`явив до відповідачки жодної вимоги.

Позивачем не зазначено, як невиконання обов`язку щодо виховання дитини відповідачкою, порушує його право на відстрочку від мобілізації передбачене статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім цього, у справі відсутні докази того, що відповідні органи відмовили позивачу у наданні відстрочки від мобілізації, що було б підставою звернення з позовом.

Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на статтю 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», оскільки така регулює порядок звільнення з військової служби, однак позивач на військовій службі не перебуває.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , у якій просив скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року, постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.