ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року
м. Київ
справа № 607/25020/24
провадження № 61-15505св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2025 року у складі судді Черніцької І.М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 листопада 2025 року у складі колегії суддів Хоми М. В., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання.
Позов обґрунтовував тим, що у шлюбі з відповідачкою ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . У кінці 2021 року сторони разом із сином в цілях безпеки покинули територію України і виїхали до Португалії, а в кінці лютого 2022 року прибули до Франції. Починаючи з березня 2022 року, син ОСОБА_4 постійно проживав разом із батьками у Франції. Сторони отримали тимчасовий дозвіл на проживання у цій державі, почали інтегруватися у французьке суспільство та планували після закінчення війни залишатися проживати у Франції. ОСОБА_2 почала працювати. З 04 вересня 2023 року ОСОБА_4 почав відвідувати молодшу групу школи-садка «Шарко» в місті Ле-Плессі-Тревіз, почав розуміти шкільні вказівки, які надаються французькою мовою. Крім того, дитина користувалася регулярним медичним наглядом у медично-психологічному центрі і закладі захисту материнства та дитинства в м. Ле-Плессі-Тревіз, що було пов`язане, зокрема, із запізненням у розвитку мовлення (виявлено психомоторне запізнення із підозрою на розлади аутистичного спектра).
23 лютого 2024 року відповідачка разом з дитиною виїхали з Франції без відома та дозволу позивача. 24 лютого 2024 року позивачем подано заяву до французької поліції щодо вивезення дитини із території Французької Республіки.
02 травня 2024 року позивач подав до Міністерства юстиції України як центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Гаазька конвенція 1980 року) заяву про сприяння поверненню сина до місця його постійного проживання у Французькій Республіці. Позивач вважає, що відповідачка здійснює незаконне утримування сина на території України, що підпадає під дію Гаазької конвенції 1980 року.
25 вересня 2024 року Управління судового роботи та міжнародної правової допомоги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надіслало відповідачці листа з пропозицією проведення бесіди до 04 жовтня 2024 року щодо добровільного повернення дитини до Франції. 04 жовтня 2024 року Управлінням проведено бесіду з відповідачкою.
Крім того, у липні 2024 року позивач звернувся до Сімейного суду м. Кретей (Французька Республіка) з позовом про встановлення умов здійснення батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 . 03 жовтня 2024 року вказаним судом ухвалено рішення про зміну додаткових заходів після розлучення.
Оскільки позивач не надавав згоди на переїзд сина на постійне місце проживання до України, тому дії щодо утримання дитини за кордоном порушують його права як батька на піклування. Відповідачка здійснює незаконне утримання сина на території України, що підпадає під дію Гаазької конвенції 1980 року, тому просив визнати незаконним переміщення та утримання ОСОБА_2 на території України малолітнього сина сторін ОСОБА_4 , повернути сина до постійного місця проживання до Французької Республіки, а якщо рішення не буде виконано у добровільному порядку - забезпечити відібрання дитини та передання батькові для забезпечення її повернення до держави постійного проживання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 15 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду 28 листопада 2025 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виснував, що незважаючи на те, що безпосередньо перед поверненням в Україну ОСОБА_4 проживав разом з обома батьками у Франції, таке проживання не було постійним, а тимчасовим та пов`язаним із військовою агресією росії проти України. Державою постійного проживання дитини є Україна, громадянином якої є він та його батьки, де він народився та проживав протягом майже двох років до виїзду на тимчасове проживання за межі України у зв`язку із початком збройної агресії росії проти України, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, в тому числі тимчасовими дозволами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на перебування у Французькій Республіці. Згідно з вимогами статті 33 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Відповідачка як громадянка України та матір разом із сином, громадянином України, повернулися до місця свого постійного проживання в Україні. Протиправності в таких діях відповідачки суд першої інстанції не встановив. ОСОБА_1 як батько не позбавлений права піклування стосовно свого сина ОСОБА_4 та не має будь-яких обмежень у перетині державного кордону України для спілкування з сином.
З моменту повернення дитини до України пройшло більше року, дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, різноманітні гуртки, враховуючи його стан здоров`я, проходить реабілітаційні програми, за дитиною здійснюється належний медичний догляд, відповідачкою створені належні умови для проживання та гармонійного розвитку ОСОБА_4 , дитина має сталі сімейні зв`язки, спілкується українською мовою. Тому повернення дитини до Французької Республіки ставить під загрозу заподіяння йому психологічної шкоди, що підтверджується, серед іншого, виписками з медичних карт та реабілітаційних програм дитини.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
09 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 листопада 2025 року в цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 405/2584/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 201/3664/17, від 01 листопада 2022 року у справі № 201/1577/21, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Сервіси для юристів