Постанова
Іменем України
26 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 366/1344/23
Провадження № 61-1317св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Даниленко Євгеній Михайлович,
відповідач - Державне підприємство «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (далі - відповідач),
про стягнення доплати за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу і за час затримки розрахунку при звільненні
за касаційною скаргою позивача на рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 вересня 2023 року, яке ухвалила суддя Слободян Н. П., і постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. У 2018 - 2020 роках позивач працював на посаді директора підприємства. Після того, як йому у вересні 2022 року вручили попередження про наступне вивільнення із займаної посади, він подав заяву про звільнення. Відповідач йому відмовив у звільненні за заявою, а у листопаді 2022 року зі спливом двох місяців з моменту повідомлення про вивільнення звільнив у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці на підприємстві.
2. У травні 2023 року позивач звернувся до суду. Стверджував, зокрема, що відповідач не провів із ним повного розрахунку при звільненні. Тому просив суд: стягнути недонараховану та невиплачену доплату за інтенсивність праці, премію за результатами роботи за 2020 рік, матеріальну допомогу у формі двох середньомісячних зарплат у зв`язку зі звільненням унаслідок ліквідації підприємства, середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов. Вказав, зокрема, на те, що вимога про стягнення недонарахованої та невиплаченої доплати за інтенсивність праці є обґрунтованою, а вимога про стягнення премії за результатами роботи за 2020 рік - безпідставною, бо після згоди центрального органу, до сфери управління якого належить підприємство, яке очолював позивач, останній не видав наказ про встановлення собі розміру премії; вимога про стягнення матеріальної допомоги є обґрунтованою частково, оскільки її половину у розмірі однієї середньомісячної зарплати підприємство вже виплатило при звільненні як вихідну допомогу; розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зменшити з огляду на принцип співмірності та баланс інтересів сторін; необґрунтованою є вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, бо право на працю позивача відповідач не порушив і виплачував у період до звільнення заробітну плату.
4. Позивач із судовими рішеннями не погодився в частині відмови у задоволенні деяких позовних вимог. Наголосив, зокрема, що невидання наказу про виплату премії не є підставою для позбавлення позивача права на її отримання; матеріальна допомога у зв`язку зі звільненням унаслідок ліквідації підприємства згідно з колективним договором не є тотожною вихідній допомозі; затримка у видачі наказу про звільнення позивача за його заявою перешкодила йому працевлаштуватися на інше робоче місце, тому слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: 1) чи є підстави для виплати позивачеві річної премії за підсумками його роботи, якщо уповноважений орган управління підприємством не заперечував проти її виплати за умови відсутності кредиторської заборгованості з виплати заробітної плати? 2) чи є виплата встановленої законом вихідної допомоги підставою для зменшення розміру передбаченої у колективному договорі матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з ліквідацією підприємства? 3) чи є підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо позивач був попереджений про вивільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства, після цього подав заяву про звільнення, не бажаючи продовжувати працювати, а роботодавець у її задоволенні відмовив і звільнив позивача після спливу двох місяців з дня попередження?
Виснував, що немає підстав стягнути з відповідача премію за результатами роботи позивача за 2020 рік, бо немає жодного рішення голови Державного агентства України з управління зоною відчуження (далі - ДАЗВ) щодо встановлення позивачу такої премії на основі відомостей про відсутність кредиторської заборгованості з виплати заробітної плати на підприємстві. На думку суду, передбачена у законі вихідна допомога, яку позивач при звільненні отримав, нетотожна визначеній у колективному договорі матеріальній допомозі при звільненні у зв`язку з ліквідацією підприємства. Крім того, немає передбачених законом підстав для виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У випадку позивача такого прогулу не було..
(2) Зміст позовної заяви
6. 5 травня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача:
736,55 грн недонарахованої та невиплаченої доплати за інтенсивність праці;
867 006,69 грн премії за результатами роботи за 2020 рік;
матеріальну допомогу у зв`язку зі звільненням унаслідок ліквідації підприємства у розмірі, що буде визначений після витребування документів у відповідача, але не менше 253 065,00 грн;
середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі, що буде визначений на дату ухвалення рішення, виходячи з дати завершення розрахунків і витребуваних у відповідача документів, але не менше ніж 1 012 259,84 грн.
7. Мотивував вимоги так:
7.1. Із 16 липня 2019 року до 7 листопада 2022 року позивач працював на посаді директора підприємства на підставі контракту № 1 (далі - контракт).
7.2. 25 липня 2022 року ДАЗВ видало наказ № 73-22 «Про ліквідацію державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (далі - наказ № 73-22), згідно з яким припинило відповідача шляхом його ліквідації.
7.3. 6 вересня 2022 року позивачу вручили попередження про наступне вивільнення із займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Сервіси для юристів