ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2026 року
м. Київ
справа № 554/12995/24
провадження № 61-2168св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Перша полтавська державна нотаріальна контора, Полтавський обласний державний нотаріальний архів,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2025 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2025 року, ухвалені у складі судді Михайлової І. М., та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів Бутенко С. Б., Дряниці Ю. В., Обідіної О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Перша полтавська державна нотаріальна контора, Полтавський обласний державний нотаріальний архів, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на частку житлового будинку з частиною надвірних будівель,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Перша полтавська державна нотаріальна контора, Полтавський обласний державний нотаріальний архів, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на частку житлового будинку з частиною надвірних будівель.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що 19 травня 1989 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб. До часу смерті її чоловіка (ІНФОРМАЦІЯ_1) вони проживали разом у будинку АДРЕСА_1 .
15 липня 1994 року вона уклала договір міни зі своєю дочкою ОСОБА_4 , за умовами якого обміняла 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 .
Після укладення договору міни позивач була переконана, що ще має право на обов`язкову частку у спадщині за законом після смерті її чоловіка, а саме на частку житлового будинку АДРЕСА_1 з частиною надвірних будівель, у зв`язку з чим продовжувала далі проживати за вказаною адресою.
Зазначала, що після смерті свого чоловіка вона звернулася до Першої полтавської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав на майно, однак державний нотаріус повідомила їй, що не потрібно подавати заяву про прийняття спадщини, оскільки вона фактично прийняла спадщину після померлого чоловіка спільним проживанням за однією адресою зі спадкодавцем та зможе у будь-який час оформити обов`язкову частку у спадщині за законом після смерті її чоловіка, а саме на 4/9 частки житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями.
Позивач одразу не оформляла свідоцтво про право на спадщину за законом як його дружина у зв`язку з тим, що в неї не було достатньо коштів, зважаючи на те, що вона була пенсіонером, на пенсію утримувала дочку та трьох онуків.
Невдовзі позивач дізналася, що частку від майна померлого ОСОБА_3 , а саме 2/3 частки спірного будинку, за заповітом успадкував ОСОБА_2 , при цьому вона була переконана, що інша частка будинку належить їй, а тому вона не могла раніше дізнатися про порушення свого права. ОСОБА_2 не показував їй документів щодо успадкованого ним нерухомого майна.
У 2021 році вона звернулася до Першої полтавської державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом та 02 грудня 2021 року нотаріус відкрила спадкову справу № 153/2021, в якій вона зазначена єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 .
Проте листом від 23 листопада 2022 року № 537/02-14 державний нотаріус Полтавської районної державної нотаріальної контори Махринська О. В. відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та роз`яснила, що спадкова справа за її заявою була відкрита помилково, оскільки у Полтавському обласному державному нотаріальному архіві наявна спадкова справа № 115, відкрита 10 жовтня 1994 року за заявою іншого спадкоємця на підставі заповіту.
Позивач звертала увагу на те, що на підставі статті 535 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), який діяв на дату смерті її чоловіка ОСОБА_3 , та згідно з довідкою Відділу обслуговування громадян Шевченківського району в м. Полтаві від 07 червня 2021 року вона як непрацездатна дружина спадкодавця ОСОБА_3 успадкувала 2/3 частки від майна, що належало спадкодавцю. Оскільки ОСОБА_3 належало 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , то, з урахуванням успадкованої за заповітом частки ОСОБА_2 , вона успадкувала обов`язкову частку в розмірі 4/9 частки житлового будинку.
Вважала, що неотримання свідоцтва про право на спадщину не позбавляє її права власності на спадкове майно, оскільки вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, продовжувала проживати у будинку, користуватися ним та не відмовлялася від спадщини.
Зауважувала, що у державного нотаріуса була інформація про те, що вона є непрацездатною дружиною спадкодавця ОСОБА_3 , спадщину прийняла та фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, проте її частку у спадщині не залишив відкритою, чим порушив її права на обов`язкову частку у спадщині.
Крім того, зазначала, що за життя ОСОБА_3 своє право власності на частку спірного житлового будинку не оформив та не зареєстрував у Бюро технічної інвентаризації, хоча така реєстрація була обов`язковою, а тому видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом є незаконною. Крім того, посвідчення про реєстрацію частки спірного житлового будинку за ОСОБА_3 було видано після його смерті, а саме 16 березня 1994 року на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_3 на ім`я батька відповідача ОСОБА_2 , яка на підставі закону втратила чинність після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .
Сервіси для юристів