ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 759/19709/25
провадження № 61-7786св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у складі колегії суддів Ратнікової В. М., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у здійсненні поховання.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_5 . На момент його смерті у Київській міській клінічній лікарні № 7 перебувала його дружина ОСОБА_2 .
Про факт смерті та передачу тіла до моргу Київської міської клінічної лікарні № 6 ОСОБА_2 позивачку не повідомила. Питання щодо кремації чи традиційного способу поховання у труні відповідачка з позивачкою (з сім'єю) не узгоджувала.
19 липня 2025 року о 10 год 00 хв відбулася кремація тіла її сина у Київському крематорії на території Байкового кладовища.
04 серпня 2025 року позивачка від працівника Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Сяйво» довідалася, що ОСОБА_2 забрала урну з прахом ОСОБА_5 .
Позивачка намагалася у досудовому порядку домовитись з відповідачкою про поховання урни з прахом сина, щодо цього 13 серпня 2025 року звернулась до приватного нотаріуса Біловола С. М. та просила нотаріуса передати ОСОБА_2 її заяву про необхідність зустрітися у приміщенні нотаріальної контори нотаріуса ОСОБА_6 22 серпня 2025 року для обговорення питань поховання та спадкування. На зустріч відповідачка ОСОБА_2 не прибула.
ОСОБА_1 зазначала, що після народження її син ОСОБА_5 був хрещений за православним християнським обрядом.
Волевиявлення ОСОБА_5 за життя щодо кремації, як і згоди членів його сім`ї на кремацію, не було. Тоді як позивачка як мати, а також батько ОСОБА_4 та брат ОСОБА_3 хотіли, щоб тіло ОСОБА_5 було поховане в могилі у труні за християнським обрядом.
Тому усі наступні дії ОСОБА_2 позивачка вважала самоправством.
Одночасно з цим зазначала, що, враховуючи те, що урна з прахом відповідно до закону має бути захоронена, тримання урни з прахом вдома є недопустимим, це порушує її право на вшанування померлого сина за місцем його захоронення.
Посилалась на те, що усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з конкретними раніше померлими родичами чи бути кремованим.
Враховуючи наведене, позивачка просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні нею права на поховання шляхом поховання урни з прахом її сина ОСОБА_5 на кладовищі (колумбарії) у місті Києві з дотриманням православного християнського обряду за її участю в строк, що не може перевищувати тридцять днів від дня набрання судовим рішенням законної сили.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 25 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів (зокрема, письмового розпорядження, засвідченого в установленому законом порядку), які б свідчили про те, що померлий ОСОБА_5 за життя виявив іншу волю щодо свого поховання, ніж кремація, яка і була реалізована його дружиною ОСОБА_2 .
Сервіси для юристів