ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року
м. Київ
Справа № 752/26562/18
Провадження № 61-9031св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мірошника Олександра Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в складі колегії суддів Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 11 листопада 2013 року він надав ОСОБА_1 в позику грошові кошти в розмірі 2 972 837,00 дол. США, строком повернення не пізніше 31 грудня 2015 року.
10 червня 2015 року він надав у позику ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 40 000,00 дол. США, строком повернення - на першу його вимогу.
27 листопада 2015 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 40 000,00 дол. США у строк до 04 грудня 2015 року, яку відповідач не виконав.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення боргу не виконав, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики у загальному розмірі 3 012 837,00 дол. США, що еквівалентно 83 868 644,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа переглядалася судами неодноразово.
28 квітня 2023 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що грошові кошти ані 11 листопада 2013 року, ані 10 червня 2015 року позивач відповідачу не передавав, зазначивши, що кошти надавалися протягом 2011-2012 років частинами, дати передання грошових коштів та точного розміру сум назвати він не може.
Наявність розписок, підписаних ОСОБА_1 , не свідчить про укладення між сторонами договорів позики, оскільки грошові кошти під час підписання таких договорів не передавалися, встановити точну дату та розмір переданих коштів не є можливим, а, отже, такі договори є неукладеними, а тому у відповідача не виник обов`язок щодо повернення коштів саме за договорами позики від 11 листопада 2013 року та від 10 червня 2015 року в розмірі, визначеному позивачем.
Між сторонами існували правовідносини, пов`язані з реалізацією інвестиційного проєкту за угодою акціонерів, укладеною у 2011 році за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо створення компанії «Omelo InternationalLimited» з метою придбання родовищ залізної руди в Індії. Саме в межах зазначених правовідносин ОСОБА_2 передавав грошові кошти, що підтверджується посиланням на ці обставини в розписці від 11 листопада 2013 року про отримання грошових коштів, копією угоди акціонерів, оригінал якої був досліджений судом, заявою ОСОБА_2 до правоохоронних органів щодо вчинення ОСОБА_1 шахрайських дій, відомості про що були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000000242 від 13 березня 2019 року, в якій він виклав обставини передачі коштів ОСОБА_1 у розмірі 3 012 837,00 дол. США.
20 лютого 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2023 року змінено в частині вирішення позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 40 000,00 дол. США шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 11 листопада 2013 року, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що грошові кошти, зазначені в розписці від 11 листопада 2013 року, були використані ОСОБА_1 протягом 2011-2012 років на реалізацію спільного проєкту щодо будівництва заводу з переробки та збагачення залізної руди, а, отже, не є позикою і не були отримані відповідачем саме в день скледання розписки - 11 листопада 2013 року.
Водночас розписка від 10 червня 2015 року не містить відомостей щодо спільної діяльності сторін, у ній зазначено суму боргу та строк його повернення - на першу вимогу.
На вимогу позивача від 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 взяті у борг грошові кошти не повернув, що стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з цим позовом.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції керувався обґрунтованістю позовних вимог у цій частині, однак відмовив у їх задоволенні у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у суді першої інстанції.
09 жовтня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Клочай Н. І., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 11 листопада 2013 року скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня 2024 року, змінене постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 10 червня 2015 року залишено без змін.
Верховний Суд керувався тим, що,залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 11 листопада 2013 року, суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводів сторін, не дослідив зібрані в справі докази, не встановив справжню природу правовідносин й дійсного змісту складеної відповідачем розписки від 11 листопада 2013 року, у якій він, зокрема, зазначив, що отримав від позивача грошові кошти в сумі 2 972 837,00 дол. США на реалізацію проєкту будівництва заводу щодо збагачення залізної руди в Індії та що зазначена сума боргу буде повернута позивачу після залучення інвестора для реалізації цього проєкту, але не пізніше 31 грудня 2015 року, а тому зробив передчасний висновок про те, що складена ОСОБА_1 розписка від 11 листопада 2023 року не підтверджує виникнення між сторонами позикових правовідносин.
Сервіси для юристів