ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 759/7469/24
провадження № 61-9529св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дьяконова Кристина Ігорівна, до якої приєдналася ОСОБА_4 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року у складі судді Єросової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду
від 11 червня 2025 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_4 , про визнання договору поруки недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 1998 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Під час укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договору позики від 03 березня 2021 року на суму 2 627 660,00 грн ОСОБА_2 , без її (позивачки) згоди, виступив поручителем ОСОБА_4 за належне виконання нею зобов`язань за договором позики.
Посилаючись на те, що договір поруки від 03 березня 2021 року не відповідає вимогам закону, суперечить інтересам сім`ї та порушує її права та законні інтереси як співвласника об`єктів спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 просила суд на підставі частини другої статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визнати недійсним договір поруки від 03 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що оспорюваний договір поруки не стосується спільного майна подружжя, а тому для його укладення згода другого з подружжя не була потрібна. Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном. Поручитель, укладаючи договір поруки, не розпоряджається спільним майном подружжя, а стає учасником зобов`язальних правовідносин, а зобов`язання поручителя не мають свого зовнішнього предметного вираження і не входять до складу спільного майна подружжя.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дьяконова К. І., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 190 ЦК України у системному взаємозв`язку зі статтею 65 СК України (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що згідно з частиною першою статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Тобто, якщо під майном розуміється сукупність майнових прав та обов`язків, то подружжя має обґрунтовано розраховувати на те, що вимога отримання згоди на укладення правочинів поширюється як на договори щодо розпорядження активами (правами), так і договори, за якими подружжя бере на себе майнові обов`язки.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що оспорюваним договором поруки порушуються майнові права ОСОБА_1 як дружини ОСОБА_2 , оскільки оспорюваний договір вчинено не в інтересах сім`ї і позивачці не зрозуміла мета укладення цього договору, зважаючи на те, що позичальником є не її чоловік, а взагалі третя особа, тобто подружжя не отримало від укладення договору жодної матеріальної вигоди; у межах судової справи № 759/3615/24 (за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики) на все майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя було накладено арешт, внаслідок чого позивачка позбавлена права розпоряджатися таким майном, хоча вона не знала та не давала згоди на укладення оспорюваного договору поруки.
За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 не є зобов`язаною особою за договором поруки від 03 березня 2021 року є помилковим.
Одноосібне взяття ОСОБА_2 будь-яких зобов`язань суперечить не лише приписам статті 65 СК України, але й свідчить про втрату майна на шкоду інтересам сім`ї, що дає позивачці право відступити від засад рівності часток подружжя у спільному сумісному майні.
Сервіси для юристів