ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2026 року
м. Київ
справа № 526/3809/24
провадження № 61-16444св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Лютенська сільська рада Миргородського району Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року у складі судді Максименко Л. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Карпушина Г. Л., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Лютенська сільська рада Миргородського району Полтавської області (далі - Лютенська сільська рада), про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 .
Незважаючи на те, що за життя він неодноразово вказував, що все належне йому майно заповість дочці, 02 лютого 2024 року він склав заповіт, посвідчений старостою Лисівського старостинського округу Лютенської сільської ради Фесик Н. В., яким заповів належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3,1911 га, кадастровий номер 5320484100:00:003:0321, ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що відповідачка, скористалася тим, що батько проживав один у будинку (почала контактувати з ним, увійшла в довіру, забрала всі документи, в тому числі й на земельну ділянку, «споювала» його); він не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати в момент складання заповіту, оскільки відповідачка ввела його в оману, пообіцявши «золоті гори»; він щодня перебував у стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим не міг відмовитися від майже примусового посвідчення заповіту на користь відповідачки, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 02 лютого 2024 року, посвідчений старостою Лисівського старостинського округу Лютенської сільської ради Фесик Н. В.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачка не довела що ОСОБА_3 на час складання оспорюваного заповіту від 02 лютого 2024 року перебував у стані, який не давав йому можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
Сплата державного мита за посвідчення заповіту іншою особою, передчасна смерть заповідача та організація похорону померлого позивачкою не є підставою для визнання спірного правочину недійсним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарженняпозивачка посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 638/14198/18, від 04 квітня 2024 року в справі № 720/1722/19, від 25 грудня 2024 року в справі № 713/2583/22, від 12 лютого 2025 року в справі № 369/1797/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій належно не встановили дійсні обставини справи. Надані нею докази підтверджують недійсність заповіту, з огляду на те, що ОСОБА_3 оспорюваний заповіт не читав та не підписував, він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки не знав, який правочин вчиняє.
Відповідачка використала такий стан ОСОБА_3 та ввела його в оману щодо правових наслідків укладення та посвідчення заповіту.
Суди попередніх інстанцій не врахували показань допитаних у судовому засіданні свідків, які підтвердили, що ОСОБА_3 неадекватно поводився та перебував у психічно-хворобливому стані, зловживав алкогольними напоями з вини відповідачки.
Оспорюваний заповіт був складений у Лютенській сільській раді та посвідчений старостою Лисівського старостинського округу Лютенської сільської ради Фесик Н. В., а не нотаріально, що свідчить про порушення процедури його посвідчення, зважаючи ще й на те, що за оформлення заповіту державне мито сплатила відповідачка.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Сервіси для юристів