Постанова
Іменем України
13 травня 2026 року
м. Київ
Справа № 753/5734/23
Провадження № 61-3813св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивач - ОСОБА_1 (далі - батько, позивач), інтереси якого представляє адвокат Зубчук Оксана Русланівна (далі - адвокат позивача),
відповідачка - ОСОБА_2 (далі- мати, відповідачка), інтереси якої представляє адвокат Борисенко Ірина Георгіївна (далі - адвокат відповідачки),
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Чернігівської обласної державної адміністрації Чернігівської області,
про поновлення батьківських прав
за касаційною скаргою позивача на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 вересня 2024 року, яке ухвалив суддя Мазур Ю. Ю., та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Стрижеуса А. М.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Сторонами спору є батько та мати дитини - громадяни України та Республіки Білорусі відповідно. У 2005 році вони одружилися, а у 2008 році у них в Україні народився син. У 2013 році суд розірвав їхній шлюб, і того ж року мати одружилася з громадянином Французької Республіки. У 2014 році суд визначив місце проживання дитини з матір`ю, а у 2015 році - визначив, що батько має право спілкуватися із сином двічі на місяць у присутності матері, зобов`язав її не чинити позивачеві перешкоди у спілкуванні з дитиною (за твердженням батька, з того часу рішення про його участь у вихованні сина через перешкоди з боку матері було примусово виконане лише двічі).
2. У 2017 році у справі за позовом матері апеляційний суд на підставі доказів, датованих після рішення суду про розірвання шлюбу сторін, позбавив батька батьківських прав. Вказав, зокрема, що згідно з висновком експерта стосовно сина були прояви психологічного насильства батька, психологічні особливості якого та його виховні навички негативно вплинули на емоційний стан, психічний розвиток і загальний стан здоров`я дитини, а за умов продовження її спілкування з батьком поведінка останнього може негативно вплинути на психічне здоров`я та подальший розвиток сина. У 2018 році Верховний Суд залишив це рішення без змін.
3. Починаючи із 2018 року, батько вживав заходи для поновлення його у батьківських правах. Зокрема, до 2023 року пройшов комплексні психокорекційні заходи, здобув позитивний досвід у вихованні двох доньок від другого шлюбу, отримав позитивні характеристики, висновок органу опіки та піклування про доцільність поновлення у батьківських права, неодноразово вживав заходи для з`ясування долі сина, подаючи запити до органів влади України та Республіки Білорусі.
4. У 2023 році батько звернувся до суду з вимогою поновити його батьківські права щодо дитини. Стверджував, що він усунув обставини, які стали підставою для позбавлення його батьківських прав, дозволу на усиновлення громадянином Французької Республіки сина, який народився в Україні, повноважний державний орган України не надавав, і що з огляду на це важливо відновити сімейний зв`язок батька із дитиною.
5. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову батька. Визнали, що всі дестабілізуючі фактори, пов`язані з позивачем, відпали, і що він продемонстрував реальні позитивні зміни в характері та поведінці. Але вважали, що немає підстав для поновлення його батьківських прав. Вказали на те, що дитина не набула громадянство України, оскільки немає презумпції автоматичного набуття такого громадянства з моменту народження особою, один із батьків якої на момент її народження був громадянином України. Тому дитину як громадянина Республіки Білорусі усиновив у Французькій Республіці її громадянин - новий чоловік матері. На думку апеляційного суду, для усиновлення сина за законодавством Французької Республіки необхідним було дотримання порядку, визначеного законодавством Республіки Білорусі. Останнє цей суд вважав особистим законом дитини. Звернув увагу, що позивач не надав висновки психолога, які підтверджують готовність і бажання сина відновити контакт із батьком, дані про реальний стан емоційного здоров`я дитини, а також не заявив клопотання про проведення судової психологічної експертизи з метою з`ясування дійсної думки та стану сина.
6. Позивач із судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що суди попередніх інстанцій не врахували, як змінилася його поведінка, як він усунув обставини, що були підставами для позбавлення батьківських прав, і помилково вважали, що оскільки син не є громадянином України, то до його усиновлення незастосовний передбачений національним законом порядок.
7. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на загальне питання про те, чи є відмова позивачеві у поновленні батьківських прав пропорційною меті захисту якнайкращих інтересів його сина. Вирішив, що не є пропорційною за встановлених судами попередніх інстанцій обставин і досліджених доказів. У цій справі врахував, зокрема: вжиття батьком після позбавлення його батьківських прав комплексу психокорекційних заходів, спрямованих на зміну поведінки задля поновлення таких прав, спілкування із сином й участі в його вихованні; позитивні характеристики батька; висновок органу опіки та піклування про доцільність поновлення батьківських прав; процесуальну поведінку матері (відсутність ознак бажання забезпечити врахування думки сина та підтверджених доказами доводів про ризики для здоров`я дитини станом на час розгляду справи, зокрема, враховуючи вік сина); наявність у дитини громадянства України за народженням; відсутність дозволу на її усиновлення у Французькій Республіці центрального органу виконавчої влади, що реалізує в Україні державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей; відсутність ознак того, що поновлення батьківських прав може завдати шкоди сину; тривалість відсутності контактів позивача із дитиною та сімейні ситуації його, відповідачки і сина; відсутність виняткових обставин для виправдання позбавлення дитини її коріння. Тому оскаржені судові рішення скасував й ухвалив нове - про задоволення позову.
(2) Зміст позовної заяви
8. У квітні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити його батьківські права щодо їхнього з відповідачкою неповнолітнього сина. Мотивував так:
8.1. 12 серпня 2005 року сторони спору уклали шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 (далі - син, дитина). Шлюб подружжя розірвало за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 1 березня 2013 року у справі № 2602/4498/12.
8.2. 18 грудня 2013 року відповідачка зареєструвала новий шлюб із громадянином Франції, змінила прізвище на « ОСОБА_4 », забрала сина та переїхала на інше місце проживання. Одразу після розірвання шлюбу вона почала чинити позивачеві перешкоди у спілкуванні з дитиною, забороняла телефонні розмови, зустрічі та категорично відмовлялася врегулювати ці питання мирним шляхом.
8.3. Згодом вона звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю та надання дозволу на виїзд сина за кордон. 23 січня 2014 року Дарницький районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 753/17545/13-ц, згідно з яким задовольнив вимогу щодо визначення місця проживання дитини і того ж дня ухвалою залишив без розгляду позов в іншій частині та зустрічний позов батька.
8.4. Через систематичні перешкоди у спілкуванні він був змушений звернутися до суду з позовом про встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. 24 лютого 2015 року Дарницький районний суд м. Києва у справі № 753/21703/14 ухвалив рішення, згідно з яким визначив способи участі батька у вихованні дитини так, що він має право спілкуватися з нею двічі на місяць у присутності матері, зобов`язав її не чинити батьку перешкод у спілкуванні з сином. Проте вона це рішення не виконувала, продовжувала чинити такі перешкоди, не даючи позивачеві можливості бачитися із сином, налаштовуючи останнього проти батька. Рішення було примусово виконане лише двічі. Відповідачка перевела сина до іншої школи, щоб він не мав жодної можливості спілкуватися із позивачем.
8.5. У березні 2016 року мати подала позов про позбавлення батька батьківських прав. Стверджувала, що він завдавав дитині психологічних страждань, які зумовили негативні фізіологічні симптоми в сина, небажання останнього бачитись із батьком, поведінка якого щодо дитини була жорстокою. 27 квітня 2017 року Дарницький районний суд м. Києва у справі № 753/5150/16 ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Однак апеляційний суд це рішення скасував й ухвалив нове - про задоволення позову. Верховний Суд залишив це рішення без змін, але зауважив, що після усунення обставин, які стали підставою для позбавлення батьківських прав, батько має право звернутися до суду з вимогою про їх поновлення.
8.6. Позбавлення позивача батьківських прав стало наслідком бажання відповідачки одружитися з іноземцем і виїхати за кордон. Він не має можливості спілкуватися із дитиною вже 6 років. Факторів, які стали підставою для такого позбавлення, більше немає. З моменту ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав позивач пройшов комплексні психокорекційні заходи (загалом - 64 консультації психологів) і здобув позитивний досвід у вихованні двох доньок від другого шлюбу. Він постійно дбає про них, підтримує зв`язок із сім`єю та прагне брати участь у вихованні сина.
Сервіси для юристів