ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 752/29764/21
провадження № 61-1727св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року в складі колегії суддів Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 650 000 доларів США, процентів за користуванням грошовими коштами у розмірі 117 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 130 943,84 доларів США.
Мотивуючи позовні вимоги, зазначав, що 20 березня 2014 року відповідач позичив у нього 650 000 доларів США, зобов`язавшись повернути їх до
20 березня 2015 року зі сплатою 1,5 % від розміру позичених коштів щомісячно, про що власноруч написав розписку.
Однак, у погоджений строк, відповідач борг не повернув і на неодноразові звернення позивача про повернення боргу не реагує, тому він має право на отримання заборгованості з врахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України за увесь період затримки розрахунку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпровський районний суд м. Києва заочним рішенням від 13 вересня
2022 року під головуванням судді Слободянюк А. В. позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 897 943,84 доларів США. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд вважав позовні вимоги обґрунтованими та доведеними. Вказував, що відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, що підтверджується наявністю у позивача оригіналу розписки від 20 березня 2014 року.
Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 01 листопада 2023 року заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року залишив без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції, з урахуванням положень ЦПК України, вважав відповідача таким, що був належним чином повідомлений про розгляд справи, зокрема на 13 вересня 2022 року (судове засідання у якому було ухвалене заочне рішення), оскільки судова повістка повернулась до суду без вручення адресату з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою». Разом із тим зауважив, що зі змісту заяви про перегляд заочного рішення і додатків до неї, не вбачається посилань на докази, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Київський апеляційний суд постановою від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Апеляційний суд вказував, що під час апеляційного розгляду представник відповідача не заперечував, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти, зазначені у розписці від 20 березня 2014 року. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач повністю виконав грошові зобов`язання за розпискою
від 20 березня 2014 року, забрав її у позивача та знищив, належними доказами не підтверджені. Під час апеляційного розгляду позивач надав суду для огляду оригінал розписки від 20 березня 2014 року, який також був оглянутий представником відповідача. Апеляційний суд зазначав, що ні до заяви про перегляд заочного рішення, ні до апеляційної скарги не були додані докази повернення відповідачем отриманих грошових коштів.
Щодо поданих ОСОБА_1 до апеляційного суду копій розписок про часткове повернення ОСОБА_2 боргу за розпискою від 20 березня
Сервіси для юристів