ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 524/6996/23
провадження № 61-11305св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач ? ОСОБА_1 ,
відповідач ? ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Веселовський Анатолій Григорович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Гонтаром Валерієм Миколайовичем, на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 22 лютого 2024 року у складі судді Предоляк О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2024 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Веселовський А. Г., про визнання недійсним договору довічного утримання та скасування заборони на нерухоме майно.
Позов мотивований тим, що він є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті матері відкрилась спадщина на спірну квартиру. При поданні заяви про вступ у спадщину йому стало відомо про те, що 19 грудня 2005 року його мати уклала з його сестрою - ОСОБА_2 договір довічного утримання, предметом якого була передача у власність відповідачу належної на той час матері 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , а взамін відповідач зобов`язувалася надавати його матері матеріальну допомогу та за власний рахунок організувати поховання і встановити невеликий пам`ятник.
Через загальне захворювання на початку 2005 року він набув довічної інвалідності (параліч нижніх кінцівок) та має право на обов`язкову частку у квартирі, де постійно проживає і яка є його єдиним житлом. Укладаючи договір його мати та відповідач знали про вказану обставину, а нотаріус при укладенні договору довічного утримання інформував їх про відповідні вимоги щодо недійсності правочину, тобто його сторони діяли цілком свідомо. Тому вважає цей договір таким, що не відповідає чинному законодавству, оскільки при його укладенні порушенні його права на володіння спірною нерухомістю, права на спадщину після смерті матері, а тому має бути визнаний судом недійним.
ОСОБА_1 просив суд:
визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 19 грудня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Веселовським А. Г., зареєстрований у реєстрі за № 9753;
скасувати заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 2711159, зареєстрований 19 грудня 2005 року об 13:58:40 за № 2711159 реєстратором - приватний нотаріус Веселовський А. Г., підстава обтяження договір довічного утримання 9753 від 19 грудня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г., об`єкт обтяження - квартира 1/2 частка за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 22 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за приписами чинного законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. Згідно зі статтею 749 ЦК України, з урахуванням частини четвертої статті 334 ПК України, право власності на житло переходить від відчужувана до набувача в момент державної реєстрації договору довічного утримання. З моменту державної реєстрації договору довічного утримання відчужувач (особа, яка потребує утримання) перестає бути власником будинку, квартири. Таким чином, станом на день звернення до суду з позовом - вересень 2023 року ОСОБА_3 (спадкодавець) не була власником спірного майна. На підтвердження вимог про визнання недійсним договору довічного утримання позивач посилався на те, що є заінтересованою особою та має право на оспорювання вказаного договору, оскільки на день укладення договору він проживав у цій квартирі. Разом з тим, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, на які він посилається, а саме, що 1/2 частка спірної квартири, власником якої була ОСОБА_3 , на час укладення договору довічного утримання не була її особистою власністю та, відповідно, право власності на вказану квартиру не входить (повністю або частково) до спадкового майна ОСОБА_3 , право на обов`язкову частку якого би мала непрацездатна дитина - позивач. Квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , а позивач не надав жодного доказу і не встановлено судом, що його законні права порушено, не визнаються та оспорюються. З урахуванням викладеного, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання договору довічного утримання недійсним, а також похідної вимоги щодо скасування заборони.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції і також зазначив, що право власності на 1/2 частку спірної квартири, що належала відчужувачу ОСОБА_3 , була зареєстрована за ОСОБА_2 як набувачем майна за договором довічного утримання 19 січня 2006 року, а отже позивач має довести суду існування у нього на той час майнового права або інтересу на вказану частку квартири, яка до укладення спірного договору перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Натомість позивач не мав право на належну відчужувачу частку спірної квартири на момент укладення договору довічного утримання від 19 грудня 2005 року, а доводи позивача щодо права на спірне майно як об`єкт спадщини ОСОБА_3 , яка померла через 17 років після укладення оспорюваного договору, не беруться судом до уваги.
На момент укладення договору довічного утримання від 19 грудня 2005 року ОСОБА_1 був повнолітнім, тож встановлена частиною шостою статті 203 ЦК України, на яку посилається позивач, заборона батькам як законним представникам вчиняти правочин, що суперечитиме інтересам їхніх дітей, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Аргументи учасників справи
06 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що через загальне захворювання на початку 2005 року він набув довічної інвалідності (параліч нижніх кінцівок), що підтверджується відповідною довідкою МСЕК, яка наявна в матеріалах справи. Укладаючи договір довічного утримування його покійна мати і відповідач знали про вказану обставину, а нотаріус при укладенні вказаного договору інформував їх про відповідні вимоги щодо недійсності правочину, про що зазначено у преамбулі цього договору, тобто його сторони діяли цілком свідомо. Таким чином, на час укладення договору було порушено його законні права та інтереси, які полягали у його праві на спадщину матері, в тому числі, і на її обов`язкову частку, та право на проживання у cпірній квартирі, оскільки іншого житла, належного йомуна праві власності, немає, чим порушено вимоги статей203, 215 ЦК України.
Позивач має безсумнівний майновий інтерес щодо оспорюваного договору довічного утримання, оскільки відповідач, яка тепер стала єдиним власником цієї квартири, починає вживати заходи щодо його виселення, про що свідчить наявний та нерозглянутий спір між ним та відповідачем (справа № 524/8626/23) щодо вселення до спірної квартири невідомої йому громадянки ОСОБА_4 , якій відповідач надала право розпоряджатись усією житловою площею вказаної квартири. Вказана обставина не зазначалась ним у позові, оскільки вона виникла пізніше, однак свідчить про те, що відповідач розпочала розпоряджатись квартирою без врахування його інтересів.
Сервіси для юристів