Постанова ВССУ від 09.04.2025 року у справі №461/4634/19

Постанова

Іменем України

9 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 461/4634/19

Провадження № 61-4516св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,

учасниками якої є:

(1) за первісним позовом про стягнення коштів за договором позики та трьох процентів річних -

позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Балух Роман Володимирович (далі - адвокат позивача),

відповідач- ОСОБА_2 (далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Дуда Петро Володимирович (далі - адвокат відповідача),

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 (далі - третя особа), інтереси якої представляє адвокат Вівчарівський Володимир Петрович (далі - адвокат третьої особи),

(2) за позовом третьої особи про визнання недійсним договору позики -

позивачка - ОСОБА_3 ,

відповідачі - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ,

за касаційною скаргою позивача на постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., а також

за касаційною скаргою відповідача на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 листопада 2022 року та додаткове рішення цього суду від 19 грудня 2022 року, ухвалені суддею Гиричем С. В., і постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Позивач стверджував, що за усною домовленістю з відповідачем надав йому у листопаді 2012 року та в лютому 2013 року сумарно 70 000,00 дол. США позики строком до 31 грудня 2013 року; відповідач 10 000,00 дол. США погасив шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а решту не повернув; термін повернення позики сторони неодноразово продовжували; відповідач склав розписку, датовану 8 листопада 2016 року, про те, що позичив у позивача кошти у розмірі, еквівалентному 60 000,00 дол. США, і зобов`язався їх повернути до 2 листопада 2017 року або на першу вимогу позивача, проте не повернув. Тому позивач просив стягнути з відповідача борг за договором позики та три проценти річних за прострочення виконання обов`язку відповідача.

2. Також позивач просив забезпечити позов, заборонивши відповідачу, третій особі і державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо будинку, право власності на який зареєстроване за третьою особою. Стверджував, що відповідач уже не має зареєстрованого за ним на праві власності майна, на яке можна звернути стягнення, але під час шлюбу із третьою особою набув у власність будинок, право власності на який зареєстрували за третьою особою; остання може відчужити будинок, що надалі ускладнить виконання рішення суду про задоволення позову.

3. Колишня дружина відповідача - третя особа - подала позов про визнання недійсним договору позики. Стверджувала, що позивач і відповідач уклали оформлений розпискою договір позики під час перебування третьої особи з відповідачем у шлюбі; вона не надавала чоловіку згоду на укладення цього договору; останній уклали з метою зменшення частки третьої особи у спільній сумісній власності подружжя.

4. Суд першої інстанції задовольнив заяву про забезпечення позову. Вказав, що існує ймовірність відчуження будинку, що унеможливить або утруднить виконання рішення про задоволення вимог позивача. Апеляційний суд виснував про протилежне. Зазначив, що позивач належно не обґрунтував необхідність ужиття обраного заходу забезпечення позову, і цей захід не є співмірним із заявленими вимогами; висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях.

5. Суди обох інстанцій вимоги позивача задовольнили, у задоволенні позову третьої особи відмовили. Вважали, що наявність у позивача розписки підтверджує невиконання відповідачем умов договору позики; позивач не пропустив позовну давність, про наслідки спливу якої заявив відповідач; позику треба було повернути до 2 листопада 2017 року, а позивач подав позов 24 червня 2019 року, тобто у межах загальної позовної давності; позов третьої особи є необґрунтованим. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, стягнув із відповідача та третьої особи на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу.

6. Відповідач оскаржив судові рішення у частині задоволених вимог позивача та стягнення витрат на правничу допомогу. Наголосив, що кошти за розпискою не отримував; у ній немає чіткої вказівки про валюту позики; позивач пропустив позовну давність, яка спливла через три роки після 31 грудня 2013 року - начебто терміну повернення позики; суди стягнули витрати на професійну правничу допомогу у завищеному розмірі, який не відповідає обсягу послуг адвоката позивача.

7. Позивач не погодився з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні його заяви про забезпечення позову. Наголосив, що відповідач умисно відчужив усе зареєстроване за ним майно з метою ухилення від виконання рішення про задоволення позову; відповідач і третя особа під час шлюбу набули у власність будинок, право на який оформили за третьою особою; остання вправі відчужити цей об`єкт у будь-який момент, що надалі може бути перешкодою для виконання рішення суду про стягнення боргу з відповідача.

8. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) Чи змінюється (переривається, зупиняється) перебіг позовної давності складанням боржником «заднім числом» розписки про визнання боргу? (2) Чи є підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу? (3) Чи є заборона вчиняти реєстраційні дії щодо будинку, право власності на який оформлене за третьою особою, співмірним заходом забезпечення позову про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики?

9. Вирішив, що позов є обґрунтованим, бо у розписці відповідач зазначив, що позичив у позивача 60 000,00 дол. США, проте надалі їх не повернув. У суді першої інстанції позивач визнав, що позичив відповідачу кошти до 31 грудня 2013 року, і що вимагав від відповідача скласти розписку, датовану 8 листопада 2016 року, тобто у межах позовної давності, аби мати можливість захиститися в суді, хоча фактично відповідач її склав 2 листопада 2017 року. З огляду на те, що розписка складена «заднім числом» після спливу 1 січня 2017 року позовної давності, про застосування наслідків спливу якої просив відповідач, у задоволенні вимог позивача слід відмовити з цієї підстави. Тому не можна також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу. Відповідач не пояснив, чим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, порушив його права, коли стягнув з третьої особи на користь позивача такі витрати. Тому з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині стягнення вказаних витрат із третьої особи слід залишити без змін. Крім того, позивач належно не обґрунтував, що обраний ним захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.

(2) Зміст позовних заяв

10. 24 червня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача 60 000,00 дол. США боргу за договором позики та три проценти річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): 1) 2 953,97 дол. США станом на день подання позову; 2) за період із 25 червня 2019 року до дня ухвалення рішення у справі; 3) за період із дня, наступного за днем ухвалення рішення, до дня фактичної сплати боргу позивачеві. Мотивував так: