ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2026 року
м. Київ
справа № 753/9267/25
провадження № 5276св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року у складі суддів Шаповалової К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Євграфової С. П., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі -КП «ГІОЦ») про визнання дій роботодавця незаконними, стягнення заборгованості із заробітної плати, відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона перебуває у трудових відносинах з КП «ГІОЦ» та з 20 серпня 2021 року обіймає посаду начальника відділу аналізу платіжної дисципліни та розрахунків Департаменту планування та аналізу розрахунків.
У зв`язку з початком повномасштабного вторгнення російської федерації (далі - рф) на територію України вона як особа з інвалідністю неодноразово зверталася до роботодавця з вимогою щодо надання їй можливості працювати у дистанційному режимі. Однак відповідач ігнорував її вимоги або відмовляв у їх задоволенні, штучно обмежував їй доступ до інформації, необхідної для виконання посадових обов`язків, створював психологічний тиск.
У травні 2022 року, штучно створивши відповідні підстави, роботодавець перевів її у простій, не надавав робочих завдань, і, відповідно, не виплачував заробітної плати у повному обсязі.
Надалі (квітень-серпень 2022 року) їй було обмежено доступ до службової інформації, виключено з комунікації департаменту, тобто штучно ізольовано від виконання професійних обов`язків.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд:
визнати незаконними дії КП «ГІОЦ», щодо відмови у запровадженні дистанційної форми праці з моменту запровадження воєнного стану як форми розумного пристосування; систематичного ухилення від створення адаптивних умов праці особі з інвалідністю; безпідставного виведення у простій; обмеження доступу до службової інформації та службових повноважень; створення дискримінаційних умов праці за ознакою інвалідності;
стягнути з відповідача: заборгованість із заробітної плати виходячи з середньомісячного доходу у розмірі 39 367,19 грн за 39 місяців (з березня 2022 року до травня 2025 року) у загальному розмірі 1 535 320,49 грн; компенсацію моральної шкоди у розмірі 460 596,13 грн, з урахуванням тривалості, тяжкості наслідків, дискримінаційного характеру дій роботодавця, що погіршили стан здоров`я, спричинили загострення хронічних хвороб та стали опосередкованою причиною смерті її батька; додаткову майнову шкоду за неможливість обслуговування кредитних зобов`язань у сумі 181 193,72 грн; витрати на поховання батька та нестачі доходу для здійснення його кремації у розмірі 158 444,4 грн; витрати на мінімальну підтримуючу терапію у сумі 68 000,00 грн.
16 червня 2025 року позивачка звернулася до суду із заявою про уточнення позовних вимог, у якій просила суд:
визнати протиправними дії КП «ГІОЦ», що порушують трудові та особисті немайнові права, а саме: щодо відмови у впровадженні дистанційної форми праці з моменту запровадження воєнного стану як форми розумного пристосування для особи з інвалідністю, що суперечить статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю»; систематичного ухилення від створення адаптивних умов праці, що передбачають врахування інвалідності та особистих обставин позивачки; безпідставного оформлення відсутності позивачки на роботі як прогулу, попри наявність об`єктивних обставин (воєнний стан, перебування за кордоном, інвалідність, догляд за тяжкохворими родичами), що фактично є простій не з вини працівника відповідно до статтей 34 та 113 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); обмеження доступу до службової інформації та службових повноважень; створення дискримінаційних умов праці за ознакою інвалідності шляхом нерівного ставлення, без врахування об`єктивного стану здоров`я, що суперечить Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»;
стягнути з відповідача: середній заробіток за час простою та вимушеного прогулу, спричиненого незаконними діями роботодавця виходячи з середньомісячного доходу у розмірі 39 367,19 грн за 39 місяців (з березня 2022 року до травня 2025 року) на загальну суму 1 535 320,49 грн; компенсацію моральної шкоди у розмірі 460 596,13 грн, з урахуванням тривалості, тяжкості наслідків, дискримінаційного характеру дій роботодавця, що погіршили стан здоров`я, спричинили загострення хронічних хвороб та стали опосередкованою причиною смерті члена сім`ї позивачки; додаткову майнову шкоду, завдану внаслідок неможливості обслуговування кредитних зобов`язань у сумі 181 193,72 грн; вимушені витрати на поховання батька у розмірі 158 444,40 грн; витрати на мінімальну медикаментозну підтримуючу терапію у сумі 68 000,00 грн;
зобов`язати відповідача внести зміни до внутрішніх організаційно-розпорядчих документів підприємства та Статуту, які б передбачали реалізацію принципів цифрової доступності, інклюзії, а також створення умов для дистанційної праці осіб з інвалідністю та/або особливими потребами;
зобов`язати відповідача подати офіційні вибачення у письмовій формі за дискримінаційні дії та порушення Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачка не довела, що вона як особа з інвалідністю ІІІ групи потребує створення особливого робочого місця, яке має свою специфіку. Долучена нею до позовної заяви індивідуальна програма реабілітації не містить відповідних відомостей, крім того, зазначена програма датована 2013 роком і не містить відміток про її проходження позивачкою та, відповідно, результатів її проходження. Тобто, крім скороченого обсягу робіт, за станом здоров`я для позивачки не встановлено інших обмежень для праці. Позивачка не потребує дистанційної форми праці як форми пристосування.
Сервіси для юристів