Постанова ВССУ від 06.05.2026 року у справі №760/17880/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року

м. Київ

справа № 760/17880/21

провадження № 61-1886св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Пенсійного Фонду України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Михайленко Тетяна Олександрівна,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кицюк В. С., та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернуласядо суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Михайленко Т. О., про розірвання трудового договору, видання наказу про звільнення, стягнення вихідної допомоги та невиплаченої страхової суми по листкам непрацездатності.

2. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що починаючи з 13 липня 2001 року вона працювала на посаді начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Києві (далі - Управління), правонаступником якого є Фонд соціального страхування України.

3. На посаду першого заступника начальника Управління за переведенням її призначено 01 серпня 2017 року.

4. Наказом відповідача від 03 квітня 2020 року № 215к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

5. Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 04 лютого 2021 року у справі № 761/13112/20 позов ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задовольнив. Наказ від 03 квітня 2020 року № 215к визнав протиправним та скасував, поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління та стягнув з Управління на її користь 364 241,02 грн в рахунок відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 27 364,50 грн понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

6. Київський апеляційний суд постановою від 20 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

7. Таким чином, зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідач порушив щодо позивача трудове законодавство.

8. Крім того, позивач вказувала що її було поновлено на посаді 11 лютого 2021 року, тобто проігноровано приписи рішення суду щодо негайного поновлення позивача на посаді.

9. Після поновлення на посаді її не було ознайомлено з колективним договором та з правилами внутрішнього трудового розпорядку в частині видання наказу від 01 жовтня 2020 року № 871к, згідно з яким в Управлінні було запроваджено в період карантину дистанційну роботу працівників у черговому режимі, проте відповідачем було доведено до її відома про необхідність виконувати трудові обов`язки в адміністративній будівлі Управління та дотримуватися звичайного робочого графіку.

10. Внаслідок необхідності бути присутньою на робочому місці вона інфікувалася коронавірусом від колеги з роботи та з 26 квітня 2021 року до 24 травня 2021 року перебувала на лікарняному.

11. Листом від 03 червня 2021 року відповідач її повідомив про залишення без оплати періоду перебування на лікарняному, у зв`язку з виявленням Комісією соціального страхування недоліків в оформленні листків непрацездатності, які відсутні у вичерпному переліку підстав для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, тобто відмова відповідача є незаконною.

12. Відповідач систематично порушував принцип обов`язковості рішення суду, оскільки вже після поновлення її на посаді, Управлінням було перераховано частину стягненого судом на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 34 368,47 грн, будь-яких інших виплат згідно з вказаним рішенням суду відповідач тривалий час не здійснював.

13. 17 травня 2021 року вона звернулася із письмовою вимогою виплатити всі суми стягнені за рішенням суду, яка була залишена без відповіді.

14. 25 травня 2021 року відповідачем було виплачено залишок суми у розмірі 316 022,26 грн, проте сума двох здійснених відрахувань дорівнює 350 390,73 грн, а не 364 241,02 грн, як зазначено в рішенні суду, тому рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати не було виконане в повному обсязі, а також не було виплачено витрати на правничу допомогу, що є порушенням відносно неї трудового законодавства.

15. З огляду на викладене, 21 травня 2021 року вона звернулася до відповідача із заявою про її звільнення з 24 травня 2021 року із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, яку надіслала цінним листом з описом вкладення.

16. На початку робочого дня 24 травня 2021 року вона подала ідентичну заяву під розписку уповноваженій особі відповідача. Проте відповідач не оформив належним чином її звільнення і до кінця робочого дня 24 травня 2021 року наказ про звільнення не підготував, розрахунок з нею не провів, трудову книжку не видав.