Постанова ВП ВС від 16.05.2019 року

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року

м. Київ

Провадження № 11-51сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Мамонової І. В.,

учасники справи:

скаржник ОСОБА_1 ,

представник Вищої ради правосуддя - Склярук Ю. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18, і

ВСТАНОВИЛА:

23 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою про визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 про притягнення судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що ВРП протиправно погодилася з рішенням її Другої Дисциплінарної палати про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з розглядом справи № 431/4838/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів та визнання права власності за умовами договорів.

Зокрема, скаржник вказав, що ВРП та її дисциплінарний орган, стверджуючи про порушення суддею правил виключної підсудності, встановлених статтею 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не врахували, що:

- визначаючи підсудність і постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, суддя керувався тим, що позовні вимоги стосувалися виконання умов договорів, відповідачі на час звернення до суду проживали в місті Старобільську Луганської області як внутрішньо переміщені особи, які переїхали з тимчасово окупованої території. До того ж спір стосувався не лише майна, розташованого у місті Миргороді Полтавської області, а також майна, розташованого у місті Стаханові Луганської області;

- сторони уклали мирову угоду в частині позовних вимог та уточнили позовні вимоги стосовно решти позовних вимог, тому ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року у справі № 431/4838/16-ц було визнано мирову угоду, а рішенням цього ж суду від 15 листопада 2016 року задоволено решту позовних вимог. Про існування у Миргородському міськрайонному суді Полтавської області справи № 541/199/16-ц стосовно частини майна, на яке накладено арешт та яке було предметом спору у справі № 431/4838/16-ц, сторони суд не повідомили, хоча при укладанні мирової угоди підтверджували, що об`єкти, які є предметом спору, не є предметом застави, арешту, не є зруйнованими або пошкодженими, про що зазначено в ухвалі Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року. В подальшому зазначені ухвала та рішення суду були оскаржені Миргородською місцевою прокуратурою Полтавської області та скасовані Апеляційним судом Луганської області, а справа в частині позовних вимог, за якими було укладено і визнано судом мирову угоду, була повернута до суду першої інстанції для продовження розгляду йухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 11 вересня 2017 року позов залишено без розгляду у зв`язку з поданням позивачами заяви про залишення позову без розгляду;

- ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2017 року провадження у справі № 541/199/16-ц закрито у зв`язку із відмовою позивача від позову і прийняттям відмови судом. Ухвалою цього ж суду від 27 липня 2017 року заходи забезпечення позову скасовано;

- у своїх поясненнях щодо скарги Прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 погодився із судовими рішеннями Апеляційного суду Луганської області про скасування прийнятих під його головуванням ухвали та рішення від 15 листопада 2016 року у справі № 431/4838/16-ц, а також наявністю помилки при визначенні підсудності цієї справи, проте не погодився з тим, що це є порушенням у виді грубої недбалості. Прийняті у справі № 541/199/16-ц судові рішення не створили негативних наслідків ні для сторін, ні для скаржника - Прокуратури Полтавської області;

- дисциплінарна скарга Прокуратури Полтавської області не відповідає вимогам, затвердженим рішенням ВРП від 14 лютого 2017 року № 269/0/15-17, а рішення про відкриття дисциплінарної справи прийнято поза розумним терміном - через дев`ять місяців з моменту надходження скарги до ВРП.

ОСОБА_1 також зазначив, що оскаржуване рішення прийнято ВРП з порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), оскільки під час розгляду скарги у засіданні брала участь член ВРП ОСОБА_8, яка 08 жовтня 2018 року (засідання дисциплінарного органу ВРП) доповідала обставини скарги прокурора Полтавської області, а 11 грудня 2018 року (засідання ВРП) висловлювала свої думки й позиції з приводу ухваленого рішення, підтвердженням чого є відеозапис засідань ВРП та її Другої Дисциплінарної палати. До того ж у рішенні ВРП не відображені обставини щодо недопущення цим органом до свого засідання представника Прокуратури Полтавської області у зв`язку з відсутністю у нього повноважень на участь у розгляді скарги судді на рішення Дисциплінарної палати, незважаючи на те, що свої повноваження він підтвердив посвідченням, а також не надано жодної оцінки правовій позиції заступника Генерального прокуратура України з приводу скарги ОСОБА_1 до ВРП.

На думку скаржника, ВРП та її дисциплінарний орган не врахували, що до дисциплінарної відповідальності він раніше не притягувався, має позитивну характеристику, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, має грамоти і подяки військових частин Збройних Сил України, а обставину щодо шістнадцятирічного стажу роботи на посаді судді в оскаржуваному рішенні використано некоректно.

ОСОБА_1 також вважає безпідставними твердження відповідача щодо помилковості його переконань про те, що під час обрання дисциплінарного стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців Друга Дисциплінарна палата ВРП не обґрунтувала неможливість застосування більш м`якого стягнення, а саме попередження або догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Вказані вище доводи скаржника є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

17 квітня 2019 року ВРП подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, при цьому суддя був належним чином повідомлений про засідання ВРП. Рішення містить посилання на підстави та мотиви, з яких суддю ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. На підставі викладеного ВРП просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його скарги.

У судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.