ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 761/13806/20
провадження № 61-10674св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 червня 2023 року у складі судді Волошина О. А. та постнову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НАЕК «Укренерго» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2008 року вона працювала у ПрАТ «НАЕК «Укренерго» на різних посадах. З 23 вересня 2019 року вона обіймала посаду провідного інженера відділу адміністрування інвестиційної програми Департаменту будівництва Дирекції інвестицій ПрАТ «НАЕК «Укренерго».
Наказом від 17 квітня 2020 року № 430-к її звільнено з роботи 21 квітня 2020 року за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Посилаючись на те, що фактично її звільнення відбулося не за угодою сторін, а внаслідок конфліктної ситуації, яка склалася між нею та роботодавцем щодо погодження і надання їй відпустки в березні 2020 року, що змусило її скласти відповідну заяву про звільнення із займаної посади, за угодою сторін, з урахуванням заяв про збільшення та зменшення позовних вимог, позивачка просила: скасувати наказ від 17 квітня 2020 року № 430-к про її звільнення з роботи 21 квітня 2020 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України; поновити її на посаді провідного інженера відділу адміністрування інвестиційної програми Департаменту будівництва Дирекції інвестицій ПрАТ «НАЕК «Укренерго»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 квітня 2020 року (наступний день після звільнення) до 15 жовтня 2020 року у розмірі 186 621,72 грн; стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 12 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства. Позивачка не довела належними та допустимими доказами відсутність у неї волевиявлення на звільнення, а також, що складання нею заяви про звільнення відбулося під тиском керівництва ПрАТ «НАЕК «Укренерго».
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 591/1375/19, від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 та постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Також заявниця посилається на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Сервіси для юристів