Постанова ВГСУ від 31.03.2016 року у справі №922/5636/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року Справа № 922/5636/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівЯценко О.В., Фролової Г.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківторгсервіс"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 25.01.2016у справі № 922/5636/15 Господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Харківторгсервіс"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітхіт", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН"провизнання недійсним договорув судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився- - відповідачане з'явивсяВ С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківторгсервіс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітхіт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН", в якій просило визнати недійсним договір купівлі-продажу № 16/09/15 від 16.09.2015.

Позов мотивований тим, що договір укладено з порушенням вимог діючого законодавства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2015 (суддя Добреля Н.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 (головуючий Черленяк М.І., суддів: Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані недоведеністю та необґрунтованістю позову.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківторгсервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своїй скарзі касатор послався на те, що господарські суди належним чином не дослідили усіх обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а подані ним докази, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітхіт" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківторгсервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітхіт", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 16.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківторгсервіс", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елітхіт", як покупцем, було укладено договір № 511, за умовами якого, постачальник зобов`язався поставити товар, а покупець прийняти та оплатити його вартість відповідно до умов даного договору.

В пунктах 1.2., 2.2. цього договору сторони погодили, що ціна, асортимент та кількість товару визначається сторонами у специфікаціях та видаткових накладних. Оплата товару обумовлюється у специфікаціях до даного договору. Датою здійснення оплати є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до підписаних та скріплених печатками сторін специфікацій №№ 1, 2 від 16.09.2015 Товариству з обмеженою відповідальністю "Елітхіт" поставляється товар за умови попередньої оплати в сумі 5 000, 00 грн. та на його склад. Остаточний розрахунок здійснюється по факту поставки товару на склад покупця (авто не вивантажується, доки гроші не дійдуть на рахунок продавця).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 16.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елітхіт", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан", як покупцем, укладено договір № 16/09/15 за умовами якого, продавець зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар згідно умов договору на розрахунковий рахунок продавця, згідно виставленого ним рахунку.

На виконання цього договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітхіт" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Лан" товар, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 18.09.2015 (а.с. 114), а Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан" на підставі виставленого йому рахунку на оплату в сумі 260 025, 00 грн. (а.с. 115) сплатило повну його вартість, що підтверджується платіжним дорученням № 670 від 18.09.2015 та випискою з банківського рахунку останнього (а.с. 117).

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківторгсервіс" про визнання недійсним договору № 16/09/15 від 16.09.2015 заявлений з тієї підстави, що договір порушує його права, як власника товару, оскільки товар, який є предметом цього договору є товаром, який позивач передав ТОВ "Елітхіт" на виконання договору № 511 від 16.09.2015, однак кошти від його продажу в повному обсязі так і не отримав. На думку позивача, ТОВ "Елітхіт" як продавець товару, на момент укладання спірного договору, не було його власником, що на думку позивача свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору відповідно до статей 215, 658 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові достатньо обґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди по всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому випадку узгодити предмет, ціну та строк дії договору.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи з правового аналізу положень спірного договору суди дійшли висновку про те, що цей договір укладено з дотриманням вимого діючого законодавства, у спрощений спосіб, шляхом обміну електронними листами, сторонами досягнуто згоди по всіх його істотних умовах. Також встановлено, що зобов'язання за цим договором припинені виконанням, проведеним належним чином.

Згідно положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.