Постанова ВГСУ від 31.03.2015 року у справі №910/21584/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 910/21584/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційні скарги - ТОВ "Лікус"; - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"на постановувід 19.01.2015 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№910/21584/14 господарського суду міста Києваза позовомТОВ "Лікус"доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"простягнення 211 800,00 грн.за участю представників:

позивача: Чернякова О.С. (директор);

відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2014 (суддя І. Отрош), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 (судді: Є. Пономаренко, М. Дідиченко, М. Руденко) позов задоволено частково, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. штрафу та 3 150 (три тисячі сто п'ятдесят) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Лікус" - позивач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 в частині відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення неустойки 0,2 % від вартості непоставленого у строк товару за кожний день прострочення у розмірі 54 300, 00 грн., скасувати і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача неустойку 0,2 % від вартості непоставленого товару у розмірі 54 300, 00 грн.

Стягнути з відповідача судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 4 236,00 грн., за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 118,00 грн. та судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 2 118,00 грн., разом: 8 472, 00 грн. В іншій частині позову про стягнення 211 800,00 грн. залишити без змін.

Вважає, що судами неправильно застосовано положення ст.ст. 202, 213, 693 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 217, 231 ГК України.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" - відповідач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні суми штрафу у розмірі 7 500,00 грн. Вважає, що судами неправильно застосовані норми ст.604 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Між ТОВ "Лікус", як покупцем та СТОВ "Агрофірма "Еліта Придніпров'я", як постачальником 16.03.2011 укладено договір поставки продукції № 16/03.

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язався передати в обумовлений в цьому Договорі строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити ці товари (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору найменування, кількість та ціна товару вказується в рахунку і в накладній.

Пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) передбачено, що постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. У випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Датою поставки вважається дата поставки товару на склад покупця (п. 2.2 договору).

Згідно п. 2.3 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту поставки товару на склад покупця.

Відповідно до п. 4.4 договору покупець здійснює передплату за товар в сумі 150000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок постачальника, а саме: 16.03.2011 - 125000 грн. 00 коп.; 25000 грн. 00 коп.

На виконання умов договору позивачем було здійснено попередню оплату за товар в сумі 150 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 38 від 16.03.2011 на суму 125 000 грн. 00 коп. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 41 від 18.03.2011 на суму 25000 грн. 00 коп. (а.с. 16-17).

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у визначені договором строки не виконав, як і не повернув позивачу кошти попередньої оплати.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, та не спростовується відповідачем.

Апеляційним судом додатково зауважено, що надані відповідачем у справі банківські виписки на підтвердження повернення позивачу суми попередньої оплати не є доказом виконання ним зобов'язання, оскільки з них не вбачається, що грошові кошти були сплачені відповідачем саме за договором поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011, оскільки будь-які посилання на зазначений договір у цих виписках відсутні. Крім того, дати здійснених оплат не співпадають ані з датою договору, ані з датами, в які мала бути повернута сума попередньої оплати.

Суди дійшли висновку, що відповідачем належними доказами не доведено виконання зобов'язання з повернення коштів попередньої оплати за договором поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011. Що стало підставою для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати.

Крім суми попередньої оплати позивачем заявлено до стягнення неустойку за непоставлений товар розрахованої за кожний день прострочення у період з 10.09.2013 по 09.03.2014 в сумі 54300 грн. 00 коп. та штраф в сумі 7500 грн. 00 коп.