Постанова ВГСУ від 31.03.2015 року у справі №907/54/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 907/54/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачаВознюка Ю.О. дов. від 02.01.2015відповідачівОСОБА_5 дов. від 05.02.2014розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"на постановувід 13.01.2015 Львівського апеляційного господарського судуу справі№907/54/14 господарського суду Закарпатської області за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"доЛазещинської сільської ради доФізичної особи - підприємця ОСОБА_6 провизнання незаконним та скасування рішення Лазещинської сільської ради від 24.08.2003, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 26.12.2003, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкоюВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до Лазещинської сільської ради та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Лазещинської сільської ради від 24.08.2003, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 26.12.2003, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.03.2014 (суддя Йосипчук О.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 (головуючий суддя Мельник Г.І., судді Михалюк О.В., Новосад Д.Ф.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2014 вказані судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Під час нового розгляду справи господарський суд Закарпатської області рішенням від 21.10.2014 (суддя Пригара Л.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 (головуючий суддя Марко Р.І., судді Желік М.Б., Костів Т.С.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 21.10.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає, що відмовляючи залізниці у захисті законних її прав на спірну земельну ділянку з тих підстав, що залізниця не надала докази державної реєстрації спірної земельної ділянки, суди невірно застосували та розглянули справу з порушенням статей 68, 84, 116, 125, 152, 155 Земельного кодексу України, статей 11, 23 Закону України "Про транспорт", статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт", пункт 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

На думку заявника суди попередніх інстанцій не виконали вказівок, які містилися у поставі Вищого господарського суду України від 29.07.2014, зокрема, не надали оцінки виписці з рішення виконкому Лазещинської сільської ради народних депутатів від 26.08.1993 №32 "Про затвердження земельної ділянки зі смуги відведення залізниці", якою виконком закріпив 1,9 га землі і залишив в резерві сільської ради для надання присадибних ділянок під будівництво індивідуальних жилих будинків зі смуги відведення станції села Лазещина, не взяли до уваги рішення Лазещинської сільської ради від 29.02.2000 "Про розгляд заяви ОСОБА_6.", в якій останній просив надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки (біля пікету Львівської залізниці) для будівництва цеху по лісопереробці, письмове пояснення представника залізниці щодо проведення інвентаризації землі, долучених до позовної заяви залізниці та відповідач -1 вирішив надати ОСОБА_6 державний акт на право постійного користування землею розміром 0,15 га, якою він користується (біля пікету Львівської залізниці).

Згідно Технічного залізничного словника термін "пікет" - це точка розмітки відстані на залізничних лініях з кроком 100 м. на місцевості позначається стовпчиком з номером на узбіччі залізничної колії, що на думку скаржника спростовує висновки судів про відсутність у справі доказів існування залізничної колії під час прийняття сільською радою рішення від 28.04.2003 будівництва та користування ОСОБА_6 цеху по лісопереробці у смузі відведення залізниці біля залізничної колії.

Також скаржник посилається на те, що згідно довідково - енциклопедичної інформації Радянсьокї енциклопедії АН УРСР 1982 рік История городов и сел Украинской ССР (26 том Закарпатская область, стр. 417) АН УССР. Ин-т истории; Гл.редкол.: П.Т.Тронько (пред.) и др. Лазещина - село, центр сельского Совета, расположенного вдоль речки Лазищины, у подножия горы Говерла, в 36 км от районного центра, на автодороге Ужгород - Ивано - Франковск. В селе имеется железнодорожная станция Зимир на линии Берлебаш - Делятин.

Крім того, скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо Плану меж смуги відведення, як доказу відведення залізниці спірної земельної ділянки під землі транспорту не відповідають правовим висновкам Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленим в ухвалі від 08.10.2014 у справі №6-31469св14, яким суд визнав правильною оцінку судами плану смуги відведення земель Львівської залізниці 1956 року, як належного і допустимого доказу, передачі органом місцевого самоврядування з порушенням пункту "б" частини 4 статті 84 Земельного кодексу України у приватну власність землі під державними залізницями, на якій були розміщені залізничні колії.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи рішенням Лазещинської сільської ради 6 сесії 4 скликання від 24.08.2003 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" було погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, затверджено вартість земельної ділянки та вирішено продати ПП ОСОБА_6 земельну ділянку, що відноситься до земель промисловості площею 1500 кв.м., для обслуговування лісопильного цеху на території Лазещинської сільської ради Закарпатської області, а також затверджено умови продажу земельної ділянки (а.с.30-31).

26.12.2003 між Лазещинською сільською радою (продавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_6 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (а.с. 25-28).

07.02.2005 Приватному підприємцю ОСОБА_6 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (а.с.130).

На вказаній земельній ділянці з 2000 року знаходиться нерухоме майно другого відповідача - пилорама, будівництво якої завершено у 2001 році, що підтверджується актом Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації (а.с.93-95).

Позивач звернувся із позовом про захист свого права користування земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту посилаючись на те, що землі транспорту вважаються землями спеціального призначення, які використовувались на підставі особливих положень про ці землі, а факт приналежності спірної земельної ділянки до смуги відведення залізниці підтверджується з 1952 року Планом смуги відведення лінії Вороненко - Теребушани Львівської залізниці і що законодавством вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися. Спірним рішенням і договором зачіпаються права позивача, як належного землекористувача, а відтак підлягають захисту в порядку застосування статей 152, 155 Земельного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили із того, що згідно з частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Належних та допустимих доказів оформлення, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, ДТГО "Львівська залізниця" чи її відокремленими підрозділами у встановленому законодавством порядку права постійного користування чи права оренди спірної земельної ділянки позивачем не надано.

Касаційна інстанція не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки їх здійснено без врахування наявних в матеріалах справи доказів та норм чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельного кодексу України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Ця норма закону кореспондується з положенням статті 68 Земельного кодексу України.

Згідно статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, на яких, зокрема, розташовані землі під державними залізницями (ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).