Постанова ВГСУ від 30.11.2016 року у справі №910/9298/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 910/9298/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Барицької Т.Л., Іванової Л.Б.,

за участю представника відповідача - Іванова А.О. дов. б/н від 9 липня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання договорів недійсними,

УСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Підприємство "Гассіб" з іноземною інвестицією (далі - позивач) звернулось до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - відповідач) з позовом про визнання недійсними кредитних договорів № 03/13-2 від 30 вересня 2013 року та № 03/13-3 від 30 січня 2014 року, укладених в рамках генерального кредитного договору № 03/13 від 31 січня 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказані кредитні договори суперечать нормам Цивільного кодексу України та інтересам підприємства, оскільки підписані особою, яка не мала на це відповідних повноважень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 липня 2016 року у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2016 року апеляційну скаргу Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26 липня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Підприємство "Гассіб" з іноземною інвестицією просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва області від 26 липня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2016 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 92, 202, 203, 207, 215 Цивільного кодексу України, ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Вказує, що суди попередніх інстанцій позбавили скаржника можливості довести обставини, на які він посилається у позові, оскільки керівник Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією відбув у термінове та невідкладне відрядження до Ліванської республіки, а отже, не міг виконати вимоги ухвали суду та надати докази стосовно того, що він не підписував оспорюваних договорів

Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги позивач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31 січня 2013року між ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (кредитор) та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією (позичальник) укладено генеральний кредитний договір № 03/13, за умовами якого кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 500000 дол. США терміном на 24 місяці з 31 січня 2013 року по 30 січня 2015 року, у межах якого здійснюються кредитні операції в іноземній валюті (долари США) за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в рамках цього генерального договору, в порядку і на умовах, передбачених цим генеральним договором та договорами.

Додатковими договорами № 2 від 30 вересня 2013 року, № 4 від 30 січня 2014 року, № 4 від 19 грудня 2014 року до генерального кредитного договору вносилися зміни, зокрема, до ліміту кредитних операцій, який остаточно встановлено додатковим договором № 4 від 19 грудня 2014 року у розмірі 1455500 дол. США терміном на 9 місяців: з 19 грудня 2014 року по 29 серпня 2015 року.

30 вересня 2013 року в рамках генерального кредитного договору між ПАТ "КБ "Хрещатик" та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією укладено кредитний договір № 03/13-2, за умовами якого кредитор відкриває позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 1000000 дол. США, строком до 24 місяців з 30 вересня 2013 року по 29 серпня 2015 року, терміном повернення кредитних коштів 29 серпня 2015 року згідно з графіком, зазначеним у п. 3.3, зі сплатою процентів за користування кредитом із розрахунку 12% річних.

30 січня 2014 року в рамках генерального кредитного договору між ПАТ "КБ "Хрещатик" та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією укладено кредитний договір № 03/13-3, за умовами якого кредитор відкриває позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 470000 дол. США, строком на 12 місяців з 30 січня 2014 року по 29 січня 2015 року з терміном повернення кредитних коштів 29 січня 2015 року згідно з графіком, зазначеним у п. 3.3, зі сплатою процентів за користування кредитом із розрахунку 12% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємство "Гассіб" з іноземною інвестицією посилається на те, що кредитні договори № 03/13-2 та № 03/13-3 підписані неповноважною особою, оскільки ОСОБА_5, який значиться єдиною особою, уповноваженою підписувати договори та вчиняти правочини від імені позивача, вказані кредитні договори не підписував, у зв'язку з чим вони мають бути визнані недійсними.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.